АЛЬОНА ГЕТЬМАНЧУК: ДУЖЕ ХОЧУ, ЩОБ НАСТАВ ТОЙ ДЕНЬ, КОЛИ ВСІ В УРЯДІ ТА ПАРЛАМЕНТІ РОЗУМІЛИ РОЛЬ І ВАЖЛИВІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ АНАЛІТИЧНИХ ЦЕНТРІВ

_DSC8133
Фото: Олександра Губа

Інститут світової політики (ІСП) – провідний аналітичний центр України із завжди актуальними та цікавими публікаціями, заходами, переповненими ключовими стейкхолдерами та нечастим для України твітер-супроводом, з іншими дуже рідкісними і від того ще ціннішими для українського think tanks простору нестандартними рішеннями як-то карикатури, вуличні презентації чи робота з дизайнерами.  ІСП – у лідерах третього сектору, хто активно сприяє реалізації євроінтеграції України та формуванню її позитивного іміджу на міжнародній арені. В інтерв’ю з директоркою ІСП Альоною Гетьманчук  говорили і про досягнення  та командну роботу організації, і про тенденції в аналітичному середовищі, і про виклики, що стоять перед українською зовнішньої політикою.  В традиційно некороткому тексті багато глибоких думок, як-то: в Україні збільшується кількість експертів, але не експертизи –  та цікавих несподіваних фактів –   через українську євроатлантичну моду робота штаб-квартири НАТО на кілька годин була заблокована.

Ольга Львова:   2009 рік, Ви з кількома своїми колегами вирішили створити Інститут світової політики. Що Вас до цього спонукало? Які причини? Адже до цього у вас вже був вагомий бекграунд в медіа і робота  в потужних виданнях.

ФУНКЦІОНУВАННЯ АНАЛІТИЧНОГО ЦЕНТРУ В УКРАЇНІ ЯК ЇЗДА НА ВЕЛОСИПЕДІ: ПЕРЕСТАВ КРУТИТИ ПЕДАЛІ –   РИЗИКУЄШ ВПАСТИ

Альона Гетьманчук: Так, я довго працювала в медіа і в якийсь момент  відчула, що вичерпала себе в щоденній міжнародній журналістиці. Оскільки  все професійне життя займалась виключно  питаннями зовнішньої політики України, завжди мріяла розбудувати в Україні незалежний аналітичний центр, який би фахово і неупереджено фокусувався на питаннях саме зовнішньої політики та безпеки. Для цього, ще до створення Інституту світової політики, я відвідала низку аналітичних центрів в США і в Європейському Союзі зі своєрідною дослідницькою місією, вивчила специфіку їх роботи, дізналась, яким чином вони впливають на зміну політик в різних країнах. І, звичайно, в мене на той момент  був дещо спрощений і навіть романтичний підхід до розбудови незалежного аналітичного центру в Україні, оскільки просто запозичити найкращі світові практики було недостатньо.  

На той момент мені здавалось, що робота в аналітичному центрі дозволить відійти від медійної рутини і сфокусуватись на більш стратегічних речах, як, наприклад, конкретні рекомендації,  які обов’язково будуть затребувані та принаймні частково імплементовані українським урядом. Хоча, насправді, виявилось, що робота в аналітичному центрі в певному сенсі ще більш складніша і відповідальніша, ніж в медіа, адже вже не ти ретранслюєш та інтерпретуєш чужі думки, а вже твої власні  коментарі та оцінки можуть бути інтерпретовані тим чи іншим чином. Ефективна діяльність професійного та незалежного аналітичного центру в Україні є постійною і дуже кропіткою роботою. Ти постійно маєш продукувати аналіз та рекомендації, пропонувати рішення для тих, хто їх потребує, бути відкритим та незаангажованим  комунікаційним майданчиком. Вже не кажу про невидиму з боку, але постійну роботу з фандрейзингу та проектного і організаційного менеджменту. Аналітичний центр – це як велосипед: перестаєш крутити педалі, ризикуєш впасти. Але тим не менше, можна сказати, що моя професійна мрія – розбудовувати з нуля аналітичний центр, який би був респектабельним і впливовим у сфері зовнішньої політики і безпеки – здійснилась, завдяки ІСП. Інститут світової політики – це моя і робота, і улюблене заняття водночас.

О.Л.:  Я слідкую за Вашим аналітичним центром практично з моменту заснування і маю зазначити, що  ключові члени вашої  команди не змінюються – як вам вдається мотивувати їх залишатися на одному місці роботи?

ВІД САМОГО ПОЧАТКУ МИ ХОТІЛИ ПОБУДУВАТИ НЕ КОМАНДУ ЗІРОК, А КОМАНДУ-ЗІРКУ

А.Г.: Звісно, що аналітичні центри в Україні, які за своїм  юридичним статусом є громадськими організаціями,  вимагають чіткої мотивації співробітників. За свій восьмирічний досвід керування аналітичним центром я дійшла до висновку, що є кілька способів мотивувати.

По-перше, створити умови, коли б кожен аналітик центру “вжився” з нашою місією та відчув, що його робота є дійсно затребуваною і суспільством, і урядом, і міжнародними партнерами. Організувати один круглий стіл за півроку і написати черговий  “талмуд”, який ніхто не осилить прочитати, не те що імплементувати – це не про нас.  По-друге, це достойна оплата праці та комфорт в роботі. Всі, хто приходить працювати в аналітичний центр (якщо він не фінансується на постійній основі якимось олігархом чи політичною силою, звичайно) мають розуміти, що мільйонерами вони з нього не вийдуть. Вони не зароблять тут статків, як у бізнесі чи  в приватних структурах, але принаймні почуватимуться значно комфортніше, аніж чесні професіонали на державній службі. Комфортніше як у фінансовому плані,  так і в плані графіку роботи. Для мене особисто показником ефективності праці не є, коли люди працюють на вихідних або затримуються в офісі до 9-10 вечора. Швидше навпаки, це свідчення того, що людина не може правильно організувати свій час, або у неї проблеми з  пріоритизацією завдань.  По-третє, така робота мотивує людей, які не бояться публічності чи котрим навіть бракує такої публічності. Робота в Інституті відкриває чимало можливостей для участі в міжнародних конференціях, форумах, в телевізійних форматах та медіа загалом. Фактично йдеться про інвестицію в брендування не тільки організації, але й окремого експерта, яке  потім можна використати в подальшому професійному житті. І, четверте, це звичайно дуже гарні міжнародні контакти і  можливості мережування (networking) як в Україні, так і за межами, які так само стають у нагоді в подальшому професійному житті.  Як аналітичний центр ми взаємодіяли і продовжуємо взаємодіяти з дуже великою кількістю відомих та впливових людей, починаючи від колишніх та нинішніх керівників держав, закінчуючи постійними делегаціями з-за закордону завдяки нашим навчальним візитам для лідерів думок з Європи та США.

Можливо, наша команда збереглась ще й тому, що ніхто з її членів не розглядав і не розглядає роботу в інституті як певний трамплін для політичної кар’єри. Не було такого, що хтось використовував інститут виключно  метою власного позиціонування. Від самого початку ми хотіли побудувати не команду зірок, а команду-зірку. Ми від початку усвідомлювали, що  аналітичний центр – це не логотип, це команда.

О.Л.:  Не так давно Ви організували візит лідерів думок, включно з представниками аналітичних центрів з США, одразу декілька запитань: по-перше, наскільки це складно в тому числі організаційно зробити? По-друге, як ви їх мотивували відвідати Україну і як відслідковували наскільки вони були пройняті тим українським і як вони потім це відображали  в своїх продуктах? І так як у вас ще й вишенькою на торті була зустріч – з Президентом України, як Вам це теж вдалося?

НАСТАВ ЧАС  НА ЗАХОДІ ДЛЯ ЕКСПЕРТІВ-УКРАЇНОЛОГІВ

А.Г.: Відразу після початку російської агресії ми відчули, що нам потрібно суттєво посилити в своїй діяльності ще один  важливий напрямок –  взаємодію з закордонними аналітичними центрами, передусім європейськими і американськими. Ми поставили перед собою завдання сприяти створенню міжнародної мережі аналітиків, які спеціалізуватимуться на Україні через призму саме України, а не через призму Росії чи тих джерел, які розмножують російський наратив у світі. Тобто ми поставили перед собою достатньо амбітну мету створити мережу експертів-українологів, а інколи навіть – перетворити в українологів колишніх совєтологів чи кремлінологів. Переконана, що в останні роки для українологів на Заході відкрилось широке вікно можливостей.

Одним з інструментів створення такої мережі стала розроблена нами у партнерстві з іспанським центром CIDOB програма навчальних візитів закордонних лідерів думок до України. Мій професійний досвід неодноразово показував, що коли приїжджають до України експерти, аналітики, журналісти – це працює значно ефективніше, ніж коли українські аналітики, експерти чи журналісти відвідують європейські країни чи США і намагаються донести важливі для України  сигнали там. Також ми неодноразово зауважували, що до візиту уявлення про Україну в наших закордонних колег є гіршим, ніж після візиту. Очевидно, таке упередження сформоване під впливом міжнародних медіа і тієї картинки, яка часто транслюється ними щодо України.

За останні два з половиною роки ми організували 6 таких навчальних візитів для закордонних лідерів думок. Переважно це були експерти з важливих країн ЄС. Наша головна ставка була зроблена на Німеччину, Францію, Італію та Іспанію.

Після перемоги на президентських виборах в США Дональда Трампа, ми відчули потребу організувати візит до України для американських експертів, які працюють в консервативних аналітичних центрах або з консервативними медіа. Зокрема, й у тих центрах, представники яких були запрошені на посади в новій адміністрації, наприклад Heritage Foundation. Звісно, в нас вже була відпрацьована схема організації таких навчальних візитів до України. У нас був також розроблений чіткий моніторинг після кожного такого візиту. Ми вже знаємо, які меседжі працюють, які не працюють. Які сигнали допомагають просувати інтерес України, а які навпаки – роблять нам ведмежу послугу закордоном. Які українські спікери звучать переконливо, а які – ні.

Ми також розуміли, що для організації візиту для 20 лідерів думок із США за півтора місяці, частина з яких припадала на святковий період, нам потрібно було їх мотивувати. Тим паче, що деякі з них чекали на можливе призначення в адміністрацію і не хотіли залишати Вашингтон взагалі. Зрештою виявилось, що ми запрошували “правильних” людей, навіть якщо не всі з них і могли приїхати. Наприклад, ми запрошували Генерала МакМастера, який став Радником з питань нацбезпеки, запрошували Фіону Хілл з Брукінгза, яка  мала інші зобов’язання на дати візиту, але порекомендувала нам свого колегу, іншого відомого експерта, який жодного разу не був в Україні. І такою мотивацією для нас, окрім можливості відвідати Україну і зрозуміти з перших джерел, що у нас відбувається і які є настрої,  була неформальна зустріч з Президентом України. Цей візит  став прикладом якраз успішного партнерства між аналітичним центром та владою.  

Я давно виношую ідею українського Валдай клубу, однак значно прогресивнішого та інклюзивнішого, ніж російський, оскільки російська модель заточена виключно під зустріч закордонних експертів з президентом РФ та його  рупорами. У нас  же в Україні  є можливість організувати зустрічі для іноземних дослідників як з представниками уряду, так і  з представниками різних політичних сил, зокрема й опозиційних, а також – і це обов’язковий пункт програми – представниками громадянського суспільства.

Так чи інакше, ми були раді, що Президент України, його адміністрація усвідомили важливість аналітичних центрів у США, їх ролі на формування політик. Дуже хочеться, щоб настав той день, коли всі в уряді та парламенті, незалежно від профілю – так само усвідомлювали б роль і важливість аналітичних центрів в Україні.

_DSC8174

МИ ВІДЧУВАЄМО ШАЛЕНИЙ ЗАПИТ НА ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ТА БЕЗПЕКИ – РАНІШЕ ЦЬОГО НЕ БУЛО

Загалом варто відзначити, що впродовж останніх кількох років ми відчуваємо шалений запит на наші практичні рекомендації з зовнішньої політики та безпеки, на наші policy-memo, які ми розробляємо передусім для Президента, але також для МЗС та Верховної Ради. Зазвичай ми їх готуємо перед дуже важливими, на наш погляд, закордонними візитами Президента України, чи коли відбуваються якісь важливі міжнародні події – як-то вибори Президента США. Після обрання Дональда Трампа ми підготували мемо про те, яким чином Україна далі має вибудовувати свій діалог з новою адміністрацією та презентували його у Верховній Раді.

Скажу більше – інколи ми навіть не встигаємо задовольняти цей запит  на експертизу та рекомендації з огляду обмежених людських та фінансових ресурсів. Тут я  особливо маю подякувати Ініціативі розвитку аналітичних центрів (SIDA, МФ «Відродження», Think Tank Fund), в рамках якої ми мали можливість розробляти дослідження на замовлення українського уряду. Я та мої колеги отримуємо велике задоволення від того, коли бачимо, як наші рекомендації працюють в дії, як вони втілюються у вигляді тих чи інших переговорних позицій, заявах. Це неймовірно мотивує.

О.Л.: А уточніть, будь ласка, як формується запит? Уряд, парламент, обирають теми, які їм потрібні та інформації, якої їм бракує?

НА ПЕРЕГОВОРАХ ПОТРІБНІ АРГУМЕНТИ, А НЕ ОБРАЗ ЖЕРТВИ

А.Г.: Так, вони формують, чого їм бракує з точки зору аналітики, щоб виробити ту чи іншу переговорну позицію. Ми фактично надаємо своїми дослідженнями і рекомендаціями аргументи для переговорів з тих чи інших питань.

Конкретний приклад. На замовлення МЗС України і за підтримки SIDA ми підготували  масштабне дослідження з аналізом 10 світових конфліктів з точки зору найпроблемніших елементів Мінських домовленостей: роззброєння, амністії, виборів etc. Відповідно, підготували по кожному блоку низку рекомендацій. Одна з основних наших рекомендацій зводилась до того, що якщо вибори відбуваються менш ніж за 2-3 роки після сталого припинення вогню, існує ризик нової ескалації. Ще тоді ми запропонували формулу “security first” (спочатку безпека). Чому потрібні були такі аргументи? Передусім, щоб зберегти в союзниках по Мінську Німеччину, Францію та США. Ми розуміли, що недостатньо переконати їх за допомогою постійної констатації, що Україна – це жертва російської агресії, і ви апріорі маєте нас підтримувати. Ми розуміли, що нашим західним партнерам потрібні переконливі аргументи, чому той, або інший крок не може бути зроблений.

Ми  також ініціювали масштабний проект «Аудит зовнішньої політики», де робимо  детальну діагностику відносин з ключовими партнерами в обставинах, які кардинально змінились за останні кілька років, і шукаємо ті точки дотику, де наші інтереси найбільше перетинаються чи можуть перетинатися. Рекомендації в рамках Аудиту – наш  скромний внесок в стратегію зовнішньої політики України, яка, вірю, рано чи пізно буде сформульована.

О.Л.: Ви напевно можете попасти в Книгу рекордів Гіннеса за кількістю таких ґрунтовних  досліджень за такий короткий період часу. Як ви відшліфовуєте і скільки часу йде на підготовку того чи іншого документу?

А.Г.: Якби у Книзі рекордів Гіннеса був пункт, присвячений тому, скільки один невеликий за розміром аналітичний центр може організувати публічних заходів і написати досліджень за один рік, ми могли б сміливо претендувати на рекорд. Йдеться про майже 80 публічних заходів, які ми організували чи співорганізували, і 36 (!)  аналітичних досліджень у 2016 році. І все це було зроблено достатньо скромною за кількістю командою людей.

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА УКРАЇНИ НЕ МОЖЕ ЗВОДИТИСЬ ЛИШЕ ДО ОДНОГО ІНТЕРЕСУ – ЗАБЕЗПЕЧИТИ ПРОДОВЖЕННЯ САНКЦІЙ ЩОДО РОСІЇ

Проект насправді дійсно досить виснажливий, тому що потрібно було проаналізувати двосторонні відносини, навіть з тими країнами, де Україна не дуже чітко розуміє, які в неї є інтереси щодо цієї країни. І в якийсь момент у нас взагалі склалось таке враження, що єдиний інтерес, який є у нашої зовнішньої політики на багатьох напрямках зводиться до продовження санкції щодо Росії. Це принаймні була перша і часом єдина відповідь, яку давали українські посли в низці країнах. Але ж зовнішньополітичні інтереси України не можуть зводитись виключно до збереження та продовження санкцій щодо Росії. Так само як вони не могли зводитись роками чи навіть десятиріччями до часом достатньо декларативної і порожньої за змістом інструкції “забезпечити підтримку європейського та євроатлантичного курсу України” у діалозі з країнами ЄС та НАТО.

Ми намагаємось вийти з цього зачарованого кола. Наше завдання сформулювати не лише інтереси України, але й донести, які є інтереси наразі в інших  країн щодо України. Я рада, що деякі дуже конкретні рекомендації, які ми розробили в рамках цього проекту, вже втілюються.

Взагалі, коли вам кажуть, що для чого взагалі писати будь-які рекомендації для уряду, якщо їх все одно ніхто не читає і тим паче не втілює, не вірте цьому. Я категорично не згідна з такою позицією. Так зазвичай кажуть люди,  які  або не відчувають реальний запит на ті чи інші рекомендації, або недостатньо добре їх адвокатують, або не пропонують нічого практичного й нового.  Так, далеко не всі рекомендації враховуються, але навіть ті, які не враховуються сьогодні,  часом стають  затребуваними через певний час.

Аудит зовнішньої політики продовжується. Ми вже презентували аналіз відносин з 17-ма партнерами України. На підході – презентація аналізу  відносин з Британією, Ізраїлем, Швецією. Ми раді, що посольства деяких країн вже самі виходять  на нас і пропонують, щоб ми провели аудит відносин між цією країною і Україною. Тим паче, що зараз такий період, коли відзначається 25-річчя встановлення дипломатичних відносин України з іншими країнами, є привід проаналізувати, подивитись і допомогти українській дипломатії пріоритизувати та наповнити конкретним змістом ті чи інші напрямки. Адже насправді ми сьогодні перебуваємо у ситуації, коли з одними країнами ми маємо вибудовувати відносини заново, а з іншими – взагалі з нуля.

О.Л.: МЗС є вашим ключовим партнером, і стейтхолдером, а до нього озвучується чимало критики: що це найбільш нереформоване Міністерство, і що дуже багато країн досі не мають послів, і що бракує ліфтів, щоб умовно кажучи «свіжа кров» могла зайти та ініціювати потрібні зміни. Як ви взагалі оцінюєте роботу зовнішньополітичного відомства і які будуть ваші основні рекомендації , щоб воно стало більш ефективним у своїй роботі?

_DSC8132

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНЕ ВІДОМСТВО МАЄ ЗАЙМАТИСЬ ЗОВНІШНЬОЮ ПОЛІТИКОЮ, А НЕ ЛИШЕ ДИПЛОМАТІЄЮ

А.Г.: Я думаю, що ключовий виклик, який сьогодні стоїть перед зовнішньополітичним відомством – це можливість повноцінно займатись саме зовнішньою політикою, а не лише дипломатією. Виклик непростий, і характерний не тільки для України: в багатьох важливих країнах світу ключові зовнішньополітичні  рішення розробляються в офісах лідерів країн – президентів, прем’єрів, канцлерів, а не зовнішньополітичних відомствах. Але дуже важливо, щоб МЗС свідомо не дистанціювалося та не самоусувалося  від розробки тих чи інших зовнішньополітичних рішень, а навпаки – намагалося активно впливати на їхню розробку та затвердження. Думаю, що міністр Клімкін намагається це робити.  

Також важливо нарешті  почати виходити з суцільного кризового менеджменту, яким внаслідок агресії Росії вимушений займатись МЗС. Знаю, що чимало українських дипломатів скептично ставляться до будь-яких стратегій зовнішньої політики, але без чіткого бачення, яким чином позиціонувати Україну в світі, якими є наші ключові інтереси на середньо та довгострокову перспективу, без пріоритизації певних напрямків та переорієнтації ресурсів – навряд чи нам вдасться досягнути бажаних зовнішньополітичних цілей.

Інший виклик – це можливість сформулювати в діалозі з ключовими партнерами не тільки те, яка допомога нам потрібна від них (хоча і з цим часом є проблеми), але і те, яким чином Україна може бути корисна для реалізації їхніх інтересів. Завдання непросте, але інколи ми самі недооцінююємо свої спроможності бути міжнародним контрибутором, а не лише споживачем.

Важливою є диференціація, тобто індивідуальний підхід до партнерства з кожною важливою  для нас країною. Зокрема, це має позначитись і на структурі дипломатичних представництв в інших країнах. Наприклад, де є особливі проблеми з російською пропагандою, потрібно посилити комунікаційні спроможності наших посольств, де є чітко виражений економічний інтерес – економічну місію, де домінуючою є безпекова співпраця –  безпековий блок.

Також доречною була б своєрідна децентралізація зовнішньої політики: йдеться про двосторонню та багатосторонню співпрацю на рівні регіонів з тими країнами, де регіони відіграють важливу роль у формулюванні державних політик. Наприклад, з Німеччиною та Італією.

_DSC8094

О.Л.: У вас був унікальний досвід: ви долучалися до роз’яснювальної роботи під час референдуму в Нідерландах щодо затвердження Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Україною.  Які Ви уроки винесли з цієї кампанії і що можна було зробити по-іншому щоб забезпечити кращий для України результат?

ГОЛЛАНДСЬКИЙ РЕФЕРЕНДУМ – ІНІЦІАТИВА ТА ДРАЙВ ВІД ПОЧАТКУ БУЛИ НА БОЦІ ОПОНЕНТІВ УГОДИ

А.Г.: Я думаю, що незважаючи на результат референдуму, насправді це був один з найуспішніших досвідів інклюзивної коаліції, яка складалась з представників  уряду, парламенту, громадянського суспільства та медіа. Але проблема наша була в тому, що українці могли зробити не так багато, як хотіли б у цій кампанії, оскільки, по-перше, сама кампанія була передусім не про Україну, а про ЄС, а, по-друге,  лідерство у кампанії за Угоду належало нашим голландським партнерам. Саме вони мали бути драйверами кампанії “так”, а ми, перебуваючи переважно в тіні, мали допомагати і забезпечувати їх необхідними аргументами, які б розвіювали основні міфи, що нав’язували їхні опоненти.

На мій погляд – і тепер я вже можу про це говорити відкрито – ті голландці, які робили кампанію проти Угоди, від початку були більш мотивовані, ніж ті, хто відповідав за кампанію “так”.  Ініціатива та драйв від початку були, на жаль, на боці опонентів Угоди, оскільки саме вони були авторами референдуму. Прихильники Угоди (і України відповідно) від початку вимушені були зайняти захисну, реактивну позицію замість того, щоб активно запропонувати свій наратив.

Ми як українські учасники коаліції повністю довірились голландським партнерам, оскільки вони значно краще, ніж ми, розуміють голландське суспільство, настрої, які там побутують, і довіра до них серед їхніх співвітчизників значно вища, ніж до нас з України. Наскільки я розумію, в голландських партнерів була ставка на роботу з політичними партіями, а вже партії  мали б переконати своїх виборців голосувати за Угоду. А кампанія «Ні» відразу пішла “в низи”. Вони не нехтували агітацією проти навіть в найвіддаленіших містечках.

Водночас, і для мене особисто, і для моїх колег в ІСП, це був дійсно дуже цінний досвід. Адже йшлось про залучення до першої кампанії щодо України поза межами України, в країнах ЄС. На мою думку, до кінця цей досвід ще не проаналізований на рівні українських аналітичних центрів і уряду, і висновки відповідні не зроблені з точки зору залучення до можливих подібних кампаній в інших країнах ЄС в майбутньому.

Ми намагаємося в ІСП системно працювати в цьому напрямку. Ми замовляли соціологічні опитування в країнах ЄС, зокрема і в Нідерландах, щодо головних асоціацій, які існують щодо України. І, звичайно, шукаємо можливості, аби відстежувати зміни в сприйнятті щодо України в динаміці, аби розуміти,  де саме і яким чином нам потрібно зосередити найбільші зусилля, оскільки з огляду на обмежені ресурси ми, українці, не можемо рівноцінно та ефективно працювати у всіх країнах ЄС з усіма цільовими аудиторіями. Ми не перший рік лобіюємо ідею, щоб Україна знову була включена до опитувань «Євробарометру» як країна, яка разом з Грузію та Молдовою підписали Угоду про асоціацію з ЄС. Це дало б нам можливість відстежувати настрої в динаміці і відповідним чином реагувати.

О.Л.: Оскільки Ви долучаєтеся до роботи консультаційного Комітету Президентів України та Польщі, хочу запитати про Польщу, яку називали раніше найбільшим адвокатом і лобістом України, а як ви б зараз назвали Польщу по відношенню до України, Україну по відношенню до Польщі? І  як оцінюють  ваші колеги до україно-польських відносин?

А.Г.: Я б сказала, що Польща залишається і, переконана, залишатиметься нашим дуже важливим союзником і партнером, але є питання, наскільки вона є і залишатиметься за нинішнього уряду в Польщі безумовним союзником та партнером України, тобто підтримуватиме нас без жодних передумов. Чи все ж певна conditionality, яку ми бачимо з боку керівництва правлячої партії у Варшаві, простежуватиметься  і Польща замість безумовного стане обумовленим партнером та обумовленим союзником.

Передумовою партнерства, на думку частини  нинішнього польського істеблішменту, має бути визнання й виправлення офіційним Києвом тих помилок, які, з польської точки зору, зробила Україна у контексті своєї історичної політики. А саме у частині, яку поляки називають героїзацією УПА та Бандери.

Очевидно, сьогодні Україна та Польща потребують створення цілковито нового наративу відносин, який би не зводився виключно до історичного діалогу, а на різних рівнях демонстрував суттєву додану вартість українсько-польського партнерства. Над ним ми і працюємо в різних українсько-польських  форматах.

О.Л.:  Не можу не запитати Вас про креативну дипломатію. Як ви вирішили такі креативні моменти як євроатлантична колекція одягу перенести в аналітичний центр? Чи ви бачили подібний досвід у роботі інших аналітичних центрів чи це ваша унікальна родзинка?

ЗАВДЯКИ НАШІЙ ЄВРОАТЛАНТИЧНІЙ КОЛЕКЦІЇ ОДЯГУ В НАТО ВИЗНАЛИ: УКРАЇНЦІ, ВИЯВЛЯЄТЬСЯ, МОЖУТЬ БУТИ ДУЖЕ  КРЕАТИВНИМИ

А.Г.: Стосовно євроатлантичної колекції одягу, то це, мабуть, був єдиний випадок, коли штаб-квартира НАТО на кілька годин була заблокована через українську моду, яку ми привезли на запрошення Альянсу. На всіх екранах, по всій штаб-квартирі показували показ з Ukrainian Fashion Week,  на якому саме була представлена наша євроатлантична колекція одягу з символікою НАТО, розроблена Оленою Даць на замовлення ІСП. Всі співробітники штаб-квартири спостерігали за цим показом. І було дуже приємно, коли  представники різних країн-членів НАТО казали: «Так українці, виявляється, можуть бути дуже креативними, а ми думали, що вони дуже формальні, постійно незадоволені  чимось і вміють лише щось просити”. Тоді для них це було відкриття, хоча на сьогодні, думаю, ці стереотипи про некреативних українців вже спростовані на різних міжнародних рівнях.

Щодо наших вуличних євроуніверситетів, які демонстрували за допомогою карикатур дві реальності: українську і в країнах ЄС, і з якими ми об’їхали понад 20 міст України, то це було теж наше  адвокаційне ноу-хау. Цей вуличний євроуніверситет вже не подорожує Україною, але продовжує активно “подорожувати” в Інтернеті, в медіа, в соцмережах, ним навіть ілюструються підручники.

Наш вуличний євроуніверситет вийшов за межі України – він був запозичений нашими молдовськими партнерами і об’їхав всю Молдову. Ті ж самі карикатури, тільки коментарі до них перекладені на румунську мову були.

Наші вуличні євроуніверситети знайшли визнання на рівні Асоціації аналітичних центрів Центральної і Східної Європи, PASOS. Ми отримали нагороду там як найкраща адвокаційна кампанія, яку здійснював у 2013 році аналітичний центр регіону.

Ми продовжуємо й надалі підтримувати всі наші публікації, дослідження і проекти якимось креативними елементами. Активно використовуємо жанр політичної карикатури. Наприклад, наразі готуємо  вуличну виставку  під умовною назвою «Як Україна йшла до безвізу з ЄС”, яку хочемо відкрити у перший день безвізового режиму між Україною та ЄС. У нас були фотовиставки на різну зовнішньополітичну тематику. У нас були відео-ролики (зокрема, переваги партнерства з НАТО).  

В нас були спільні проекти на радіо. Наприклад, спільний проект ІСП та «Радіо ЄС» про «Аудит зовнішньої політики». Ми не задіяли тільки ще одного жанру для адвокації наших досліджень – це театр, а так, в принципі, всі інші вже були задіяні.  

О.Л.:  Тобто можна очікувати чогось театрального?

А.Г.: Ми над цим думаємо …  Але ще ненакреативили.

О.Л.: Як би Ви оцінили ринок аналітичних центрів. Тут є конкуренція ідей, людей, продуктів, візій?

В УКРАЇНІ ВСЕ БІЛЬШЕ СТАЄ ЕКСПЕРТІВ, АЛЕ ВСЕ МЕНШЕ СТАЄ ЕКСПЕРТИЗИ

А.Г.: З одного боку, тренд позитивний, оскільки створюється  все більше аналітичних центрів. Однак, переважно це “києвоцентричний” тренд, хотілось би, щоб більше професійних аналітичних центрів створювалось в регіонах. Поки що ми активно намагаємося залучати регіональних експертів до наших досліджень і проектів.

Дуже хотілось би, щоб було більше аналітичних центрів при університетах, при  вищих навчальних закладах, як це відбувається в інших країнах світу.

Але кількість – це не обов’язково якість. Головним критерієм аналітичних центрів має бути їхня  спроможність впливати на зміни тих чи інших політик  в державі.

Спостерігаємо ми, на жаль, й іншу тенденцію  в Україні –  негативну, коли все більше стає експертів, але все менше стає експертизи, коли аналіз підміняють приватні опінії, коли  саме поняття «експерт» стрімко дискредитується, зокрема й за рахунок армії  політично заангажованих і дуже часто некомпетентних у питаннях зовнішньої політики talking heads (головами, котрі говорять), які курсують з одного телеканалу на інший й повторюють одні й ті ж меседжі іншими словами.

Ми поставлені в ситуацію, коли серйозні фахівці, аналітики мають конкурувати медійно з talking heads, експертами-генералістами, які можуть коментувати все: від проблем у правлячій коаліції до експорту лісу-кругляка, фітосанітарних норм ЄС і ситуації в сирійському Алеппо. Ми маємо постійно вибирати між тим, щоб коментувати фахово чи коментувати резонансно. Для поважних фахівців вибір, очевидно, є на користь першого, але це  часто означає програвати медійно.

Ми  так само маємо ще багато працювати над тим, щоб могти і вміти результати нашої експертизи доносити таким чином, аби вона була зрозумілою, грубо кажучи, для 12-річної дитини.

О.Л.: Зараз громадянське суспільство в Україні багатьма закордонними аналітиками розглядається як дуже унікальне явище, а  Євромайдан і Революція Гідності відбулися саме завдяки йому. Як ви думаєте, три роки поспіль, наскільки вплив залишився вагомим, громадянського суспільства на суспільно-політичні процеси, і як він може еволюціонувати?

А.Г.: Думаю, що вплив залишився вагомим, але все одно він має свої ліміти. І яким би мотивованим і консолідованим не було б громадянське суспільство, його вплив залишається обмеженим без надійної коаліції з реформістськи налаштованими представниками уряду, парламенту та міжнародними партнерами.

Для мене дуже важливо, що залишається високою довіра до громадських організацій в суспільстві згідно з опитуваннями громадської думки. Це надзвичайно важливо.

_DSC8196

О.Л.: Ви брали інтерв’ю в президента США Джорджа Буша-молодшого, то як Ви оцінюєте роль американського Президента  в історії? Бо закидають йому дуже низький IQ,  як і зараз Дональду Трампу. Чи американська система настільки збалансована, що неважливо хто президент?

А.Г.: Я можу сказати тільки те, що на момент мого спілкування з президентом Бушем у кімнаті Рузвельта в Білому Домі, яке відбувалось за тиждень до Бухарестського саміту НАТО, президент Буш та його адміністрація  дуже чітко розуміли, чому інтегрована в європейські та євроатлантичні структури Україна є в інтересах США. Крім того, маю визнати, що Джордж Буш-молодший є дуже приємною і відкритою в спілкуванні людиною, дуже безпосереднім і з гарним почуттям гумору співрозмовником. Жалкую тільки, що не скористалась його запрошенням відвідати його ранчо в Техасі.

Сьогодні важливо, що в новій адміністрації з’являється щоразу більше людей, які працювали саме за адміністрації Буша-молодшого. Дехто з них тоді вже обіймав певні посади, дехто –  лише починав свою кар’єру і якраз розраховував повернутись за наступної Республіканської адміністрації. Думаю, це хороший знак для України.

О.Л.: А наскільки  особистість Дональда Трампа може деформувати всю систему?

А.Г.: Поки що ми більше спостерігаємо за тим, як система деформує політичні наміри Дональда Трампа. Тобто питання “хто кого переможе: Дональд Трамп систему чи система Дональда Трампа?” наразі має відповідь швидше на користь другої опції, аніж першої. І навіть якщо система не  буде здатна перемогти остаточно, вона принаймні буде дуже гарно оборонятись. Однак, це не має викликати в Києва жодних ілюзій: Україні все ще належить переконливо донести та довести президенту США і його оточенню, чому підтримка України є в інтересах пересічного виборця Дональда Трампа з “іржавого”, чи індустріального, поясу США.