З одного боку, тренд позитивний, оскільки створюється  все більше аналітичних центрів. Однак, переважно це “києвоцентричний” тренд, хотілось би, щоб більше професійних аналітичних центрів створювалось в регіонах. Поки що ми активно намагаємося залучати регіональних експертів до наших досліджень і проектів.

Дуже хотілось би, щоб було більше аналітичних центрів при університетах, при  вищих навчальних закладах, як це відбувається в інших країнах світу.

Але кількість – це не обов’язково якість. Головним критерієм аналітичних центрів має бути їхня  спроможність впливати на зміни тих чи інших політик  в державі.

Спостерігаємо ми, на жаль, й іншу тенденцію  в Україні –  негативну, коли все більше стає експертів, але все менше стає експертизи, коли аналіз підміняють приватні опінії, коли  саме поняття «експерт» стрімко дискредитується, зокрема й за рахунок армії  політично заангажованих і дуже часто некомпетентних у питаннях зовнішньої політики talking heads (головами, котрі говорять), які курсують з одного телеканалу на інший й повторюють одні й ті ж меседжі іншими словами.

Ми поставлені в ситуацію, коли серйозні фахівці, аналітики мають конкурувати медійно з talking heads, експертами-генералістами, які можуть коментувати все: від проблем у правлячій коаліції до експорту лісу-кругляка, фітосанітарних норм ЄС і ситуації в сирійському Алеппо. Ми маємо постійно вибирати між тим, щоб коментувати фахово чи коментувати резонансно. Для поважних фахівців вибір, очевидно, є на користь першого, але це  часто означає програвати медійно.

Ми  так само маємо ще багато працювати над тим, щоб могти і вміти результати нашої експертизи доносити таким чином, аби вона була зрозумілою, грубо кажучи, для 12-річної дитини.