Львів давно переріс статус регіонального лідера, і вклад аналітичних зусиль не варто недооцінювати в цьому процесі. Інститут міста – аналітичний центр, підпорядкований виконавчому комітету Львівської міської ради, низка проектів якого визнані як кращі практики не лише на регіональному, а й на загальнодержавному рівні. Як аналітичний центр долучається до покращення життя міста, веде ефективне стратегічне планування залучає до процесу реформ не лише експертів, але й пересічних громадян – все це в розмові з керівником Інституту міста Олександром Кобзаревим.

Ольга Львова.: За останні роки Львів дуже змінився: можна сказати, що життя тут кипить і не тільки завдяки туристам. Враховуючи, що Інститут міста був заснований в 2009 році, як Ви оцінюєте вклад саме Інституту міста в ці якісні перетворення?

Олександр Кобзарев.: Скажу так, що ми багато для цього зробили, але буде неправда сказати, що тільки ми, адже це робила велика команда міської ради, всі, хто дотичний. Але, разом з тим, є певні речі, в яких наша робота була дуже вагомою. Наприклад, якщо говоримо про стратегію розвитку міста –  це було одне з наших основних завдань, яке покладалось на Інститут міста, ми взяли на себе роль координатора, організатора розробки комплексної стратегії. Так само якщо ми говоримо про стратегію конкурентоспроможності, то якраз після кампанії Монітор груп та Фонду ефективного управління на нас переклали відповідальність за моніторингово-організаційний супровід.

У Львові вперше в Україні було впроваджено багато нових ініціатив

Ми запустили дуже багато ініціатив, які були нові не тільки у Львові, а, в принципі, і в Україні – починаючи зі співпраці з нашими підрозділами на створення корпоративного брендбуку міської ради, так само впроваджуючи візуалізації дорожніх карт, реалізації багатьох послуг, навчання проектного менеджменту працівників міської ради, власне серед них сертифікація за системою PRINCE2… Також можна додати соціологічні дослідження, яким поки немає аналогів в Україні, які проводяться тільки у Львові, розроблених спеціально для оцінки якості життя; багато проектів, пов’язаних з місцевим економічним розвитком, такі як відкриття інкубаторів для соціального підприємства або інкубаторів для стартапів.

Справді, з 2009 року досить багато чого зроблено Інститутом міста. Багато було і пілотних проектів. Звичайно, ми б всього не зробили без підтримки інших підрозділів міської ради, особливо якщо це стосується економічного розвитку, економічної політики, культури чи політики щодо освіти і т.д.

Дуже багато ми робили для популяризації ОСББ. На сьогодні в нас є такі дані, що приблизно 18% площ багатоквартирних будинків управляється ОСББ. Якщо брати по чисельності, то це лише 1000 будинків з 9000, відсоток менший, але пояснюється тим, що багато будинків в центрі, які мають десь 4-8 квартир, очевидно, що ОСББ вигідніше створювати в великому будинку, і саме серед великих будинків цей відсоток є значно вищим, ніж серед малоповерхових.

О.Л.: Стратегія до 2025 року вже розроблена? І чи ведеться зараз робота по її подальшому розвитку?

Пріоритети міста – це якісне життя, розвинута конкурентоспроможна економіка та культурні, освітні та спортивні традиції

О.К.: Так. Зараз ведеться цікава дискусія з нашими стейкхолдерами  саме по актуалізації стратегії, тому що станом на сьогодні частково, в певних аспектах ми вже її навіть перевиконали. Тому існує потреба в новому виклику, новій амбітній цілі, і у зв’язку з тим сьогодні йде дискусія чи маємо ми оновити цю стратегію та яким саме чином. Бо в стратегії три пріоритети: це якісне життя в місті, це розвинута конкурентоспроможна економіка і культурні, освітні, спортивні традиції – це власне те, що пов’язано з традиціями міста, які вже створилися, і необхідність підтримати їх і розвивати. Тому я думаю, що ця частина не застаріла, але вже те, що стосується галузевих питань, щодо економіки, культури, освіти, ЖКГ, то там так, можливо потрібен перегляд підходів – яким чином ми рухаємося, що ми робимо.

Що ще потрібно – для прикладу візьмемо освіту: зараз по всьому світі обговорюються нові тенденції в освіті, власне, те, що дітям треба давати менше завдань на зазубрювання, завчення, а більше творчих. Так само з тим працює наше управління з освіти, шукає нові відповіді; міський голова, свого часу, впровадив в школах Львова уроки шахів. От, а чому це було введено? Бо існує залежність – діти, які вивчають шахи – вони, в цілому, більш успішні в навчанні, в інших шкільних предметах. Управління освіти такий експеримент запровадило і за результатами цього року Львів вийшов на 1 місце по ЗНО. Я думаю, що ця інновація є корисною, буде поглиблюватися і залучати впровадження шахів в навчальну програму.

Так само й інші навчальні інновації реалізуються. Або в сфері охорони здоров’я – ми все більше і більше зацікавлені у впровадженні електронних послуг. Наприклад, щоб можна було записатися на прийом дистанційно, чи послуги, які б дозволили вести документацію в електронному вигляді. Так це ще тільки процес, він лише почався, але в нас є Департамент розвитку і управління з розвитку ІТ, власне вони тим зайняті. Тобто насправді такі уточнення в галузевих питаннях повинні постійно відбуватися.

О.Л.: В одному з Ваших досліджень про якість життя, середня  тривалість життя по Львову   майже 76 років,  це вищий показник, ніж в середньому по Україні. Як Ви думаєте, чим він обумовлений?

О.К.: Важко сказати, насправді ми маємо декілька версій. Версія №1 – це якість медичних послуг. Справа в тому, що особливо в останні роки багато зусиль направлені на превентивні заходи, на інформаційну політику, щоб інформувати людей про потенційні небезпеки. Я думаю це робиться в багатьох містах, але, наприклад, в нас є дні виміру артеріального тиску, коли навіть працівники міської ради це роблять, і звичайні гості міста перед Ратушою, і на багатьох інших підприємствах це відбувається. Також медичні працівники інформують людей, якщо є хоч якась потенційна небезпека. Окрім того, напевно, варто взяти до уваги, що в нас  немає ніяких великих забруднюючих підприємств.  Тобто екологічна ситуація у Львові, порівняно з  індустріальними регіонами, є кращою. Такі ж інші заходи чи фактори, я думаю, впливають загалом на здоров’я мешканців. Ми мало це обговорювали, але був круглий стіл, на якому ми зійшлись, що саме ці два фактори є ключовими, при тому, що тривалість життя в середньому на 6 років вища ніж по Україні.

О.Л.: У Вас дуже цікава візія, я думаю, що вона і на теперішнє, і на майбутнє спрямована, там декілька компонентів – це авторитетний центр, координаційний центр вирішення ключових питань, високий рівень стратегічного планування  і кількість успішно реалізованих проектів. Що з цих компонентів ви на 100% реалізовуєте, а що ще потребує якогось доопрацювання?

О.К.: Все потребує доопрацювання, зрозуміло, що до ідеалу далеко. Насправді зараз ми активно реалізуємо багато проектів у Львові, протягом року це приблизно 10. Звичайно вони різні за масштабами, щось може бути невеличким одноденним проектом, який зібрав кілька активістів, а інші можуть бути довготривалими.

Зазвичай безліч ресурсів йде на  створення стратегій, та  жодних  для її реалізації

Ми постійно приділяємо увагу стратегічному плануванню. Ситуація зі стратегіями в Україні дуже неоднозначна. З одного боку, вона стає модною, особливо після виборів, коли приходять нові голови. А з іншого боку, вона значною мірою дискредитована тим, що дуже часто стратегія розробляється просто як гарна книжечка, яка кладеться в шухляду і лежить, чекає того, щоб приїхав хтось, кому можна її показати, але вона ніяк не пов’язана ні з бюджетуванням, ні з  системою управління міста і т.д. Тобто в результаті багато ресурсів іде на те, щоб її створити і нуль ресурсів та зусиль, команди, щоб її реалізувати. Відповідно у Львові ми пишаємося тим, що в нас те, що заявлено – ми робимо. Я не можу сказати, що воно робиться легко та без зусиль, звичайно це складно. Звичайно ми завжди аналізуємо з одного боку як вийшло, а з іншого що можна зробити краще, але постійно все це на контролі, обговорюється, ми з тим постійно працюємо і пішли далі. Зараз є програма «Львів 2020», де вже зазначені більш конкретизовані проекти. Ми якраз використовуємо цю програму як основу для бюджетного планування і в 2020 році будемо звітувати про те, наскільки нам вдалося її реалізувати.

О.Л.:  Який проект ви би могли  назвати, в який і вклали душу (хоча наскільки я розумію всі з цієї категорії), і який показав найбільш знакові та важливі результати? І досвід якого проекту можна назвати “що не вийшло”?

О.К.: Ви праві, досить багато проектів, важко знайти відразу щось таке, що б виділялося. В нас  дійсно є і українські і міжнародні винагороди, і якщо дивитися на зовнішнє визнання, то нашими топовими були визнані проекти пов’язані з залученням мешканців до процесів урбаністичного розвитку. Ось тут є ще старий, 2013 року, але плакат, де зображена саме ця робота з районом Підзамче. Це не є адміністративний район, більше історичний, склалось так, що він знаходиться досить близько до центру, але в певний період часу район почав деградувати. Свого часу там розміщувалося багато промислових підприємств, які, на жаль, зупинились, тому треба було продумати яким чином активізувати життя. Для цього ми почали приділяти увагу району, проводячи невеличкі інтервенції, маленькі «ін’єкції», як ми їх називали – це, наприклад, спорудження простих міських дитячих майданчиків, благоустрій громадських просторів, але обов’язковою була наша умова – це безпосередня участь мешканців у реалізації цього. Ось фотографія, де вони фарбують паркан, це навколо новоствореного дитячого майданчика, і мешканці дуже активно взялись за роботу, потім ми ще з них визначали організаторів і лідерів цього процесу, щоб підтримувати їхні ініціативи в подальшому.

О.Л.: На добровільних засадах?

О.К.: Так, це просто умова, що якщо ви хочете, щоб у вас щось було зроблено – ви маєте до цього долучитись. Як правило, мешканці дуже активно включаються, і  ми маємо дуже хороші результати з їх залучення і відповідальності за ці об’єкти. На сьогодні це виглядає вже як норма в Україні. На різноманітних конференціях все частіше чую такі приклади, що люди кудись залучені, в нас це було в 2013 році зроблено і на той момент це було ще досить новим.

Більшість муніципальних інкубаторів закривалися після завершення проектів, а  наш  –  вже три роки працює на самоокупності

Ще один з таких проектів, який був відзначений багатьма як найцікавіша практика – це StartUp Depot. Це муніципальний бізнес-інкубатор для ІТ-стартапів, який є своєрідним спін-офом Інституту міста. В якийсь період часу це був наш проект, але він настільки розрісся, що ми його виділили під окрему організацію, була створена асоціація «Львівський центр інновацій», яка і оперує цим інкубатором, тому що це окрема велика робота. Проект надзвичайно цікавий тим, що більшість муніципальних інкубаторів, які відкривалися в Україні, відразу закривалися після завершення проектів, які його фінансують, а наш інкубатор вже три роки працює на самоокупності. Він не потребує жодного фінансування з боку міської ради, він росте, як і кількість компаній, які стали його випускниками склалися як компанії.

На жаль, зараз немає таких яскравих стартапів як Google, Facebook, але тим не менш є цікаві проекти. Наприклад, один з них займається моніторингом споживання енергоресурсів, це така практика, запуск якої у Львові допоміг зекономити близько 16 млн грн. Це теж резидент нашого інкубатора,  і на конкурсі кращих практик в Україні вони отримали окремий приз.

На сьогодні в нас ще є один, і я сподіваюсь дуже великий по потенціалу, проект «Громади в дії», адже до завершення ще є деякий час. В основу проекту ми заклали ідею, що адміністративні райони не зовсім правильно розподілені в місті, вони не зовсім відображають проблематику, яку мають мешканці. Як правило мешканці не кажуть, що я живу в Личаківському чи в Шевченківському районі, вони кажуть: я живу на Левандівці, Майорівці, Кастелівці, Санта-Барбарі і т.д. Тобто вони, як правило, лояльні та більш прив’язані до мікрогромад. Ми провели дослідження сегментації міста і виявили 39 таких мікрогромад. Провели роботу з ними в пошуках активу в кожній такій громаді, хто  є центром тих активістів, які готові брати на себе відповідальність. З них відібрано 25 мікрогромад, чиї проекти будуть підтримані коштом проекту, якщо вони зможуть згуртувати мешканців та забезпечити співфінансування.

Наша мета – навчити мешканців бути активними, думати що їм потрібно і як цього добиватись

О.К.: А ось це – (великий розмальований стенд) для роботи, коли ми працюємо в районі. Для прикладу як виглядає наша робота: ми працюємо з ними, і кожен з таких районів може ініціювати якийсь власний проект, який буде дофінансовано, але при умові, що частину грошей на нього, 30%, вони мають зібрати самі. Цей проект дуже цікавий ще тим, що ми замовляємо  для найбільш активних представників громад курси навчання в УКУ по громадському менеджменту, який включав би в себе проектний менеджмент і вміння працювати з людьми і т.д., тобто досить насичений курс. Чому так? Тому що в нас основну енергію активістів дуже часто можна побачити у фейсбуці – «Зрада», «Все пропало» і т.д. А треба допомогти скерувати її на позитивні зміни навколо себе.

В більшості міст України влада хоче допомогти, але не завжди вистачає ресурсів

Насправді, я впевнений, що в більшості міст України влада хоче допомогти, але не завжди на це вистачає ресурсів і не завжди є інформація про це. Власне таке навчання активістів та їхня організація, згуртування, ініціація пілотних проектів, це робиться щоб наростити інституційну спроможність для тих мікрогромад: а саме бути партнерами, учасниками, не об’єктами, а суб’єктами розвитку. Щоб вони знали, що їм потрібно, знали як це робити, знали, що навіть можуть зібрати частину коштів, щоб реалізувати свої – в цьому головна ідея. І хоча реалізація цього всього знаходиться десь тільки посередині, на деякі проекти вже зібрали гроші та вже почали їх активно впроваджувати. Як правило, це пов’язано з  публічними місцями, це ідеї спортивних майданчиків, шкіл, тобто те, що потрібно громаді – вони реалізують. Побачимо що з цього вийде.

Так співпало, що все це йде паралельно з громадським бюджетом, який стартував у Львові. Він більший за масштабами, тому ви і більше можете почути про проекти, які реалізуються саме за рахунок громадського бюджету. Але підкреслюю, що ми в своїй роботі ставимо ціль не просто зробити багато хороших проектів, ми ставимо ціль навчити мешканців бути активними, висувати свої конструктивні пропозиції, шукати під них фінансування, вибудовувати партнерство з міською радою.

Також ті аналітичні дані, які ми зібрали, вони є надзвичайно цікавими, і вже використовуються в інших проектах. Наприклад, коли Управління ІТ департаменту розвитку ініціювало проект «Smart district», то вони спирались саме на сегментацію, яку ми зробили для міста. Управління урбаністики зараз працює з тим, що аналізує мікрогромади для того, щоб створювати якісні громадські простори. Отже, вони теж спираються на нашу сегментацію, бо сегментація адміністративних районів дуже укрупнена, взяти для прикладу Франківський район – він починається з будови в зоні ЮНЕСКО, а закінчується 9-поверхівками.. Проблема в тому, що в них майже нічого спільного немає – спільних проблем, інтересів, транспорту. Тому, коли ми говоримо, що ми зробили якийсь-там громадський простір, то, як правило, ми зробили для якоїсь меншої громади, тому, власне, ось ця сегментація дуже перспективна для використання в інших проектах та для інших зусиль. Напевно ці три проекти сьогодні найбільш визнані.

Кожне місто має чим пишатися

О.Л.: А Ви слідкуєте за іншими містами?  Чи вражає Вас якесь місто за динамікою, розвитком, ідеями?

О.К.: Так, є маленьке місто Тростянець, яке дуже прогресивне і активно розвивається, враховуючи їхні ресурси. Ми дивимося дуже часто на Вінницю, бо в них теж є дуже цікаві приклади в урядуванні, особливо в адміністративних послугах. З точки зору розвитку економічної потужності міста, дуже сильно виглядає Дніпро. Очевидно, що ми завжди слідкуємо за тим, що робиться в Києві. Просто Київ він, порівняно з усіма іншими містами, має набагато більше ресурсів, і законодавчо закріплено за ним особливий статус, тому з ним дуже важко себе порівнювати, але ми дійсно таке ведемо.  Останнім часом дуже цікавим є Івано-Франківськ; «Тепле місто» – це така ініціатива, яка виходить не від муніципалітету, а скоріше громадського сектору, але разом з тим, ми теж хочемо, щоб такі ініціативі були і в нас в тому числі реалізовані.

Побудова приватно-публічного партнерства – одне з найважливіших завдань

Насправді, кожне місто має чим пишатися, має цікаві досягнення. В Одесі, наприклад, є цікавий і величезний Impact Hub, присвячений соціальному підприємництву. В нас у Львові інкубатор соціального підприємництва не такий великий і муніципальний, а в Одесі це створено не муніципалітетом, а як приватна ініціатива, тому побудова подібного приватно-публічного партнерства – це, напевно, найбільша наша задача, тому що ресурси міської ради не є безмежними, і проблемних питань завжди на порядок більше.

Зараз тривають дискусії про те, що містам дали забагато грошей і лунають пропозиції перекласти на них додаткові витрати або забрати деякі джерела доходів. Я думаю, що це неприпустимо, місцеве самоврядування було недофінансоване роками, більшість навіть не розуміє, що останні років 30 робився здебільшого лише аварійний ремонт. Серйозних інвестицій в інфраструктуру майже не було. Містам потрібно не урізати, а додавати фінансування. Міністерство ніколи не буде знати краще за міського голову, яку вулицю треба ремонтувати, чи де має пройти новий тролейбус, чи яка школа має бути модернізована.

О.Л.: Ви стежете/співпрацюєте з іншими аналітичними центрами. Хто в інших містах робить аналогічну роботу як Ви?

О.К.: Ми стараємось відслідковувати. Свого часу ми робили бенчмаркінг, намагаючись співпрацювати з різними аналогічними центрами. Наприклад, ми є партнером і багато співпрацюємо з Інститутом розвитку міст з Кракова; свого часу, поки нормальні були відносини між Росією і Україною, з Інститутом економіки міста з Москви ми обмінювались досвідом, бо вони справді сильний аналітичний центр в Росії, і випускали книжки по менеджменту для think tanks. З CEDOS в нас є угода про співпрацю, якраз на базі наших методологій соціологічних досліджень якості життя. Тобто насправді ми відкриті, іноді до нас звертаються з інших міст колеги, які пробують щось таке в себе організувати, і ми надаємо підтримку, радимо наскільки можемо.

О.Л. Не можу не спитати про  проблему з вивезенням сміття. Чому склалася така критична ситуація і чи долучається Інститут міста до цього питання?

Питання поводження з ТПВ не врегульовано в усій Україні, майже на кожному полігоні є проблеми, а значна кількість полігонів взагалі стихійні. Ситуація насправді загрозлива, і та трагедія, що сталась у Львові може статися в будь-який момент в іншому місті. Але люди загинули тут і це було використано в політичній боротьбі опонентами міського голови. Вивіз сміття блокується, під тиском владних структур полігони інших міст відмовляються приймати сміття зі Львова, це при тому що ми платимо ту ціну, яку вони виставляють і навіть пропонуємо в майбутньому забрати аналогічну кількість на наш полігон, коли він буде готовий. Але вони все одно відмовляються, отже в цьому питанні ні аналітичні центри, ні ефективні господарники не зарадять – питання львівського сміття це 100% політика.