Фото: Олександра Губа
Mолодому аналітичному центру “Фабрика думки “Донбас”, який є частиною Громадського Холдингу “Група Впливу”, можна тільки по-білому позаздрити. Перший проект по комунікаційній стратегії Донбасу одразу виявився затребуваним як з боку журналістів, так і з боку представників влади. Через рік по реалізації керівника Дмитра Ткаченка долучили до роботи Міністерства інформаційної політики в якості радника, а розроблену в рамках проекту Комунікаційну стратегію сприяння реінтеграції та деокупації Донецької області беруть за основу державної інформаційної політики щодо Донбасу. Про комунікаційні, культурні та реінтаграційні виклики та можливості Донбасу think twice UA спілкувалися з Дмитром Ткаченком та аналітиком центру Єлизаветою Рехтман.
Ольга Львова. Розпочну з кінця – Дмитре, Вас залучили до роботи Міністерства інформації в якості радника. Такі залучення не такі вже й часті, але вони дуже цінні, бо свідчать про те, що на ту роботу, яку роблять аналітичні центри, є попит у влади. Похваліться і розкажіть деталі.
Дмитро Ткаченко: Тут можна не хвалитися, але питання в тому, що, на жаль, ми єдині, хто займається цим повним циклом: від досліджень, від розробки аналітичних продуктів до створення медіа-продуктів, створення телевізійних передач, роликів, фільмів, постерів. Зараз ми тільки доробляємо перші продукти: серії з 14 передач «Нові герої Донбасу». З наступного року ми запускаємо нову програму по муралізації Донбасу. Це зміна культурного ландшафту та ревіталізація Донеччини, Луганщини.
В масштабах всієї країни, ми катастрофічно і хронічно відстаємо повноцінно не відповідаючи на ті виклики, які проявились в лютому-березні 2014 року. Більше того, наш аналітичний центр було створено саме для того, щоби вчасно та адекватно відповідати на ці виклики та випереджати, самим формувати порядок денний по Донбасу. У 2014 році, коли ми боролись у Донецьку з «російською весною», ми постійно наздоганяли і ми не наздогнали. Нами грали. Кремль прекрасно тоді обіграв нас і весь світ.
О. Л. Ви зазначили, що “Фабрика думки “Донбас” була створена, щоб випереджати. Розкажіть, будь ласка, детальніше, де і в кого виникла ідея заснування. Сама назва вже окреслює регіон та зміст діяльності
В 2014 і влада, і громадськість, і цивільний сектор на Донбасі були завжди на крок позаду
Треба сказати, що це просто є логічним продовженням тієї громадської діяльності в Донецьку, яку ми вели в 2014 році. І коли ми створили “Комітет патріотичних сил Донбасу” разом з проукраїнськими активістами, громадськими організаціями, волонтерами, і боролися з «російською весною», місцями успішно, місцями ні, і якраз першу соціологію ми отримали з цієї ситуації навесні 2014 року. Організовували мітинги, для того щоб показати, що Донбас – це Україна. А після того, як я поїхав в травні на прес-конференцію в Києві і після одного з наших референдумів, в якому взяло участь біля 100 000 людей, мені не вдалося повернутися, тому що мені подзвонили і сказали, що мене вже шукають за цю діяльність і ксерокопію мого паспорту роздають на блок-постах.
І як продовження цього громадянського спротиву пізніше виникла ідея створити аналітичний центр. Весна 2014 року показує, що і влада, і громадськість в Донецьку і на Донбасі були завжди на крок позаду.
Тієї весни, якої нам ніколи не забути, ми думали що можемо використовувати громадянські методи, хоча вже з березня вони працювали все менше і менше. Восени 2014 року у нас були різні концепції, але врешті-решт ми прийшли до того, що ми повинні сконцентруватися на інформаційній боротьбі і на питаннях реінтеграції людей і території. Тому що ми розуміли, що нас вводять в стадію замороженого конфлікту і найкраще для Росії щоб цей конфлікт був ще і кровопролитним. Тому ми знаходимося в ситуації, де в нас має бути довге дихання, завтра це все не закінчиться і післязавтра це все не закінчиться також.
О. Л. Акцент було вирішено зробити на можливостях, які може впроваджувати аналітичний центр?
Д.Т.: Так, в 2014 році було зрозуміло, що потрібно створити аналітичний або навіть розвідувальний інститут, але потім стало зрозуміло, що для розвідувального інституту у нас поки що мало ресурсів. Але що це повинна бути аналітична, причому не тільки аналітична структура, яка просто розробляє політики та пропозиції для уряду. Ми відразу зрозуміли, що повинні зробити щось середнє між think tank i do tank, між тим який розробляє і тим, який втілює цю ж комунікативну стратегію.
Зараз є спроба просто почати самим формувати порядок денний
І зараз це є спроба просто почати самим формувати порядок денний. І поки що ми наздоганяємо точку «0» через 3 роки. Я сподіваюсь, що навесні ми цю точку наздоженемо і через 3 роки ми нарешті починаємо випереджати ситуацію. Тому що нарешті я розумію, що ми зможемо самі формувати свій порядок денний Донбасу: в комунікації, в культурі, в реінтеграції.
О.Л.: Повертаючись до уряду, як ви думаєте, є готовність у Міністерства інформаційної політики впроваджувати вашу комунікаційну стратегію, так? Ознайомлювалися з нею наперед?
Єлизавета Рехтман: Так, ознайомлювалася, саме тому Дмитру запропонували долучитися до роботи, тому що у замміністра Артема Біденка і у міністра вона була. Тобто вони бачили наші напрацювання. Зараз вона не може бути прийнята у тому вигляді, як ми її напрацювали: там 100 сторінок. Ми її адаптуємо до вимог нормативно-правових актів Кабміну. Буде обговорення і протягом місяця після її прийняття повинен бути розроблений план на реалізацію. Це буде конкретний план дій, заходів, інформаційних кампаній з її реалізації. Стратегія в тому вигляді, яку має прийняти Кабмін – дуже загальний документ. Це концептуальний документ, рамка. Там не буде відповідей на всі запитання. Це буде дійсно стратегічний документ на кілька сторінок.
Д.Т.: Треба зазначити, що документ базується не тільки на наших розробках, на розробках нашого дослідження «Комунікаційна стратегія сприяння деокупації і інтеграції Донбасу». Команда Мінінформполітики вже зробила достатньо якісний документ, не бездоганний. Але документ на 25 сторінках включає багато дійсно вдалих елементів.
Є.Р.: Це експертна група Тетяни Попової, яка має таку ж назву: «Стратегія інформаційної реінтеграції Донбасу». До цієї групи входили журналісти, той самий Сергій Гармаш, Олексій Мацука, Ольга Лень, експерти з інформаційної безпеки, з СБУ.
Д.Т.: Саме на синтезі цих двох документів розробляється фіналізована стратегія розуміючи переваги і недоліки кожного документа. І ми розуміємо, що відбувається у мешканців Донеччини та Луганщини. Їх треба перевести з однієї світоглядної точки в іншу точку. Як це зробити на комунікаційному рівні, на це питання в тому числі відповідає і стратегія, і план реалізації.
Залучити іноземні кошти – вкрай важливо
О.Л.: Які можуть бути перепони на шляху впровадження?
Д.Т: Гроші. Зараз йде мова, що біля 30 млн гривень МІП нарешті отримло на наступний 2017 рік. Треба зрозуміти, що на рівні бюджету МІПа досі не існувало. 3-4 млн гривень на 2016 рік – це вкрай незначна сума. Сотні мільйонів, мільярди потрібні для того, щоби поновити телерадіомовленння на підонтрольних та непідконтрольних територіях Донбасу. Працювати потрібно не тільки з Донбасом, бо в нас є тема цілої країни, тема більш широка. Потрібно зробити реформу урядових комунікацій, розробити стратегію інформаційної безпеки на рівні всієї держави, розробити сотні, тисячі медіа-продуктів для мешканців Криму і Донбасу. Також дуже важливою є тема іномовлення, іміджу країни. Те що зараз з’являється 30 млн грн – крапля в морі. Відповідно, я бачу залучення іноземних грошей – це вкрай важливе завдання.
Друге – це момент самої реалізації стратегії. Тут треба розуміти, що чуда не буде. Це велика кропітка робота, десь будуть перемоги, а десь – помилки. Ми не можемо відразу відповісти на всі питання, зробити 100% попадання.
Відповідно 2017 рік будуе сповнений викликами.
Головна проблема Донбасу – ми втратили контроль над головним конструктором реальності – телевізором
Є.Р.: Крім того, це обмеженість каналів комунікації з непідконтрольною територією. Це Інтернет і внутрішньо переміщені особи, як живий канал. Лінія розмежування. І все.
Д.Т: Головна проблема Донбасу – ми втратили контроль над головним конструктором реальності – телевізором. Так, до 50% людей отримують новини з Інтернету. Але, навіть, Інтернет ми втратили, тому що більшість проукраїнських сайтів заблоковані на оккупованих територіях майже всіма Інтернет-провайдерами. Ми маємо знаходити якісь унікальні точки входу і через них давити, в тому числі, через SMM (social media marketing). На SMM маємо витратити умовно великі гроші, не кажучи про те, що це мають бути якісні, потрібні для тих людей новини та медіпродукти.
Мета стратегії – повернути своїх комунікаційно, світоглядно
О.Л.: Яка головна мета цієї стратегії?
Д.Т: Повернути своїх комунікаційно, світоглядно. Ми повертаємо віру людей в Україну. Перша ціль – це довести людям, що вони живуть в країні, де їх майбутнє. Що Україна – це стала держава, яка має перспективи на успіх. Хай зараз цього успіху немає, але ця перспектива однозначно є. Цю віру мають наслідувати мільйони людей, які залишились там за умовним кордоном – більше 3 мільйонів людей. Поки цієї віри у них немає. Але потім, окрім віри, у них мають бути стійкі переконання. Переконання в тому, що Україна – це безпека, сталий розвиток, економіка, відкрита, чесна поліція, реформи. Більше того, у нас самих цієї віри немає. Ми знаємо, що Україна – поки що не реформа. А ті реформи, які зараз є – вони половинчасті, або початкові, або не реформи, а симулятори. Десь самі ми маємо цю віру набути, щоб потім її нести.
Є.Р.: Фактично, завдання – це на рівні свідомості, на рівні переконань, щоб жителі непідконтрольної території, і підконтрольної теж, відчули себе частиною українського простору.
Якщо нічого не відбудеться, цей регіон залишиться світовою, культурною «чорною» провінцією
Д.Т.: Але якщо казати про більше – ця робота завтра не закінчиться, і в 2020 році вона теж не закінчиться, коли закінчиться перший етап цієї стратегії. Попередньо, стратегія на 2016-2020. Ця стратегія має мати більше цілей, ніж формування проукраїнського ментального поля, або більше, ніж переконати людей, що відбувається війна з Росією, а не громадянська війна.
Ми взагалі повинні змінити культурний ландшафт цього регіону, у нас є концепція Donbas – Dreamland. Ми повинні побудувати новий регіон. Люди повинні вилізти зі своїх шахт, через 15-20-30 років стільки шахт буде не потрібно, стільки вугілля видобуватися не буде, економіка стрімко змінюється. Що будуть робити ці люди? Ми повинні відповісти на це питання, побудувати нову візію, стратегію для розвитку регіону. Це не тільки культура або комунікація, це економіка, освіта, тому що те, що зараз відбувається на Донбасі – це також криза гуманітарної освіти. Люди повелись на маніпуляції з боку Росії, навіть люди з вищою освітою. Це криза гуманітарної освіти. Щось має відбутися, в іншому разі, цей регіон назавжди втрачений, він залишиться світовою, культурною «чорною» провінцією. У цього регіону немає іншого майбутнього, ніж з Україною.
О.Л.: Сама назва Донбас як Dreamland звучить фантастично оскільки зараз це скоріше говорячи ж Вашими словами – чорна провінція. Розкажіть детальніше про культурний напрям і реальні важелі впливу культури на регіон?
Донбас як Dreamland – це регіон інноваційної економіки, сталого розвитку і розвиненої сучасної української культури
Д.Т.: Оскільки культура – це є один з інтенсивних інструментів, з одного боку, а з іншого – на окупованих територіях це один з методів через які можна говорити, тому сама ідея розробки культурної стратегії інтеграції в нас є. Але в першу чергу те, що ми хочемо здійснити – ідея Донбас Dreamland – це створити багато якісних муралів на території Донеччини і Луганщини, для того щоб через зовнішні образи, ці великі артефакти, в тому числі, показувати і розвивати цю територію. Тому що, щоб робити з депресивної і постіндустріальної Донеччини щось більш привабливе, з одного боку, а з іншого – через це “пробивати” громадянську та українську свідомість.
Є.Р.: І якщо дозволите, оскільки Дмитро вже згадав про візію, Донбас Dreamland, це ось теж продукт нашої інтелектуальної діяльності за ці 11 місяців. Тобто ми спроектували візію майбутнього Донбасу. Назвали це умовно Донбас Dreamland., Чому взагалі це з’явилось? Тому що на державному рівні відсутнє єдине бачення регіону. Тобто створюються якісь стратегії, програмні документи, але не зрозуміло для чого, з якого бачення. Тобто ми відновлюємо той Донбас який є – промисловий, шахти чи ми будуємо якийсь інший? Я можу вам озвучити нашу візію коротенько: Донбас як Dreamland – це регіон інноваційної економіки, сталого розвитку і розвиненої сучасної української культури. Ментально він невіддільний від України, у жителів Донбасу розвинена громадянська свідомість, вони розуміють і використовують інструменти демократії. Тобто тут якісні риси які? Регіон інноваційної економіки, тобто ми думаємо про те, яким буде Донбас через 50-100 років, коли вже вугільні запаси і вугільна промисловість себе вичерпають.
Д.Т.: Адже вже через 10 років структура економіки зміниться, тому думати потрібно зараз.
Є.Р.: Взагалі є ідея зробити Донбас як своєрідну силіконову (кремнієву) долину України, тобто це буде такий науковий центр, можливо з розробок, тобто знайти для Донбасу якесь унікальне місце в Україні.
Сталий розвиток можливий тільки тоді коли Донбас буде інтегрований в Україну
Д.Т.: Якщо далі ще йти, то ми говорили, щоб взагалі допомогти донеччанам змінити свідомість, ми говоримо про колективну свідомість. І на зміну патерналізму, щоб прийшла проактивність, на зміну архаїчному мисленню – інноваційність, на зміну регіональній ідентичності – громадянська; бо чим більше цей регіон буде інтегрований в Україну, тим менше буде в майбутньому ймовірне повторення ситуації, яка є зараз.
О.Л.: Але ці завдання можуть бути реалізовані тільки в тому випадку, коли ці території будуть повернуті під контроль України?
Д.Т.: Зрозуміло, що стане можливим для цих територій, коли вони будуть інтегровані. Тому власне питання сталого розвитку, де на територіях взагалі немає свобод, можливості завести інвестиції, де масово десятки заводів вже були перевезені на територію Росії, деякі вирізаються, а деякі вивозяться в Україну. Тобто насправді мало хто говорить, але зараз закладаються підвалини для деіндустріалізації регіону, техногенної кризи на окупованих територіях, закриваються шахти – грунтові води піднімаються, затоплюються території, десь їх відкачують, десь ні, а це значить, що в майбутньому ми можемо отримати ситуацію як на місяці – кратери, провалля… Аналітики зараз тільки починають про це говорити. І ми віримо, ну це швидше питання не віри, а знання, що сталий розвиток можливий тільки коли територія буде інтегрована в Україну.
О.Л.: А можливо почати реалізовувати Донбас Dreamland на тих територіях, які не є окупованими, щоб вони були прикладом і притягували?
Д.Т.: Безумовно, для цього ж ми і робимо, те що робимо. Головна така зміна соціокультурного і життєвого ландшафту – “муралізація” Донбасу. В тому році ми зробили перший мурал на стінах Маріупольської міської ради.
О.Л.: А що треба, щоб зробити мурал?
Д.Т.: Треба дозвіл міської ради, громади, гроші, ідеї. Наприклад, в Маріуполі в нас була співпраця з управлінням архітектури міської ради, відповідно, у нас повністю підтримка від них була, це вони нам дали це місце на стінах Маріупольської ради.
О.Л.: Скільки коштує?
Д.Т.: Наш обійшовся менше ніж у 1000 доларів в середньому: фарба, команда, оренда вишки. Тобто насправді це абсолютно прийнятні гроші.
О.Л.: Які ще, окрім культурного, Ви напрацьовуєте напрями.
Є.Р.: Напрям розробки бренду для Донбасу, тобто поки для Донецької області. Якщо ми говоримо про Донбас Dreamland і бачимо нові абсолютно якісні характеристики, потрібно створити новий бренд, ну в принципі, старого такого і немає системного.
Д.Т.: Старий є, але він створений не в Україні, це старий радянський бренд. Були спроби оновити його, але це робилося під час Євро – 2012, але що вони зробили? Архаїчні форми: це терикон і троянда. Вони взяли радянські форми зображень навіть, нічого новітнього, і сказали, що роблять новий бренд.
О.Л.: Але лише Донецької області, не Луганської, так?
Розробка бренду потребує ґрунтовних досліджень
Є.Р.: Поки що ні, бо взагалі розробка бренду потребує ґрунтовних досліджень. І от таке дослідження, яке ми проводили в Донецькій області, таке саме потрібно провести і в Луганській. Щоб цей бренд був органічний, для жителів території, не викликав у них відрази.
Д.Т.: Тим більше, якщо ми кажемо про такий бренд як «Донбас» чи «Донецька область», він же складається з брендів міст, це те, що називається інтеграція. Ось Маріуполь розробляє зараз концепцію ребрендингу, можливо, навіть змінять знак свого міста. Тобто це дуже довготерміновий процес, і потрібно для зміни бренду працювати на міжнародну аудиторію і внутрішню.
Є.Р.: І обов’язково вписати це в бренд України, тому що його теж не розроблено. Тобто якщо буде існувати ціла система бренду України, в якому є різні регіони з різними обличчями, туди має бути вписаний Донбас.
О.Л.: Деякі міста вже цю роботу зробили, ось – Львів.
Д.Т.: Так, Одеса там, Львів, Вінниця, але їх можна привести як взірець брендингу України. Вже 10 років як вони це роблять, і в них є реальні досягнення. Те, що вони роблять – це Європа, а те, що маємо за Дніпром, та навіть не за Дніпром, а з Вінниці починаючи, Кіровограда, зараз це ж Кропивницький, я сам звідти, тому знаю, це абсолютно позбавлена позиціонування територія, яка невідомо де знаходиться, між Дніпром, Києвом і Кримом. І зрозуміло, що інвестори туди не прийдуть, бо нічого не знають, а в Донбас інвестори не прийдуть, бо ніхто нічого не побудує за 50 кілометрів від лінії фронту.
Інформаційна карта Донецької області – інтерактивний онлайн-ресурс зі зворотним зв’язком
О.Л. Від загальної комунікації до її ключових компонентів – розкажіть про вже презентовану інформаційну карту та відео сюжети
Є.Р.: Взагалі це все одна сходинка, висхідна лінія, і остання сходинка на ній – це комунікаційна стратегія для реінтеграції Донбасу. Перша сходинка – це інформаційна карта Донецької області, яка описує всі медіа канали, ЗМІ, соцмережі, які пов’язані територіально і тематично з регіоном, які підконтрольні і не підконтрольні території. І от ідея була якраз створити інтерактивний онлайн-ресурс, тому що дуже багато статичних карт, на які просто були нанесені ЗМІ або зони покриття телемовлення, але ми вирішили зробити це по-іншому, тобто, щоб кожен міг цим користуватись в Інтернеті.
О.Л.: Чому ви назвали її інформаційною картою, а не медійною чи ще якоюсь, адже вона охоплює тільки ЗМІ, правильно?
Є.Р.: Там ще є соціальні мережі, тобто найбільш чисельні групи з проукраїнським контентом і антиукраїнським: Фейсбук, Однокласники і Вконтакте, і є Інтернет-ЗМІ, тобто називати медійною було б некоректно. “Інформаційна” більш всеохоплююча. До того ж вона інтерактивна, там є кнопочка «Зворотний зв’язок»: якщо ви помітили помилку або немає якогось ресурсу, його потрібно внести – заповнюєте форму і модератор карти це бачить і вносить зміни оперативно.
О.Л.: А була реакція – Вам надсилали доповнення?
Є.Р.: Так, ми тільки представили карту і буквально за перші 2-3 тижні нам було дуже багато листів. Люди писали з Донецької області, з різних міст і казали: “А от нашого ресурсу тут немає, чому?” “А ми випускаємо таку газету, чому її немає?”
О.Л.: А де ви презентували, тільки в Києві.
Д.Т.: Ні, ще на Донбас Медіа Форумі в Маріуполі.
О.Л.: Тобто воно розійшлася і отримала аудиторію, на яку було зосереджено?
Є.Р.: Ну, можливо, не в тій мірі, в якій це могло б бути, але як для першого нашого продукту, в принципі уваги медійної достатньо.
Друга сходинка – це соціологічне дослідження, тобто нам потрібно було дізнатись, а що ми будемо говорити жителям регіону? Як і що, які меседжі потрібно розробити, щоб реінтегрувати цих людей в Україну. І для цього дуже довго ми працювали над розробкою дослідження – з кінця січня.
В соціологічному дослідженні для нас було важливо зрозуміти, як мислять люди, які там живуть
Комунікаційна стратегія повинна мати індикатор своєї ефективності і з цього дослідження ми теж намагались виявити ці індикатори, але почнемо не з цього. Почнемо з того, що для нас було важливо зрозуміти, як мислять люди, які там живуть, що в них у голові? Чи вже є якісь відмінності між ними внаслідок конфлікту, чи це ще така однорідна група людей? Ну і власне одна з наших гіпотез була в тому, що серед жителів непідконтрольних територій формується нова ідентичність – “громадянин ДНР”. І це було перше з завдань нашого дослідження – перевірити цю гіпотезу. Ну а гіпотез в нас насправді було дуже багато.
Д.Т.: Від деяких довелося відмовитися, через обмеженість в ресурсах та інструментарії.
Є.Р.: Особливістю роботи над цим дослідженням було створення експертної групи, тобто на різних етапах підключались різні експерти, ми проводили експертні зустрічі і в дуже нелегких дискусіях все це народжувалось. Нарешті ми розробили анкету. Ми знайшли компанію соціологічну, яка провела дослідження на непідконтрольній території, тому що варіантів було декілька. Були варіанти телефонних інтерв’ю або не проводити дослідження, проводити тільки на підконтрольних або проводити тільки якісні дослідження.
Д.Т.: Ну тут, напевно, треба сказати наступне, що насправді дослідження проводяться на окупованих територіях, просто ми про них багато не знаємо. Знаю, що Оксана Міхеєва в 2015 році проводила якісні та кількісні дослідження. Для Фонду Ахметова проводять теж на окупованих територіях. Дослідження вони там проводять, але біда в тому, що ці дослідження не йдуть в публічні обговорення, а вони йдуть своїм замовникам, які потім з ними щось роблять чи ні. І ось одна з функцій нашого дослідження – це привернути увагу як широкого загалу в Україні, так і влади до проблематики, яка є.
О.Л.: А у вас немає відчуття, що влада сама ще не визначилась, не розробила політику і вона не може це артикулювати, бо не знає як?
Д.Т. Абсолютно вірно, зараз при владі є два табори, так? Які ми умовно називаємо “юніоністи” і “ізоляціоністи”, наприклад ми ллємо воду на млин юніоністів: інтеграція людей і території та інше. Але є дуже багато людей як у владі, так і в суспільстві, які говорять: «Давайте обрізаємо все, припинимо зв’язки і збудуємо мури і будемо спокійно жити, продовжувати ходити в нічні клуби, ресторани…».
Щоб виробити спільне бачення по Донбасу – про це треба починати говорити
О.Л.: Що, на Вашу думку, потрібно зробити, щоб виробити таке спільне бачення по Донбасу? Бо його дійсно немає і ще роками може вироблятись і навіть не виробитись
Д.Т.: Головне, що про це треба починати говорити, і ось це і є спроба донести до влади через медіа, через панельні дискурси, які ми проводимо. Ось ця позиція – що з нашим народом потрібно говорити, потрібно поліпшити гарантування прав, вдосконалити контрольно-пропускну систему, потрібно обмежити вплив Донецької телевежі і взагалі, ми зараз до цього дійдемо, що потрібно зробити в галузі телерадіомовлення, і потрібно розробити комунікаційну стратегію і в її рамках створювати окремі медіа-продукти для широкої аудиторії, для людей, які опинилися в замкнутому інформаційному просторі.
Ми ризикуємо втратити окуповані території
О.Л.: В мене питання тоді, якими є рекомендації для тих, хто приймає рішення, бо ключовим таким меседжем вашого дослідження є, що через декілька років, якщо нічого не робити …
Д.Т.: Ми ризикуємо втратити ці території. Аналітики кажуть, що незворотні зміни відбуваються протягом 5 років. Коли протягом 5 років територія існує у власному замкненому режимі, люди дійсно починають розуміти, що вони живуть власним окремим життям. І тут починається незворотній ефект, тому власне, вже пройшло три роки. І якщо ще 2 роки, буде – 5, і Україна нічого не зробить – ми втратимо цих людей. Вже втрачаємо насправді, а якщо нічого не будемо робити, дуже мляво діяти, то втратимо взагалі.
Є.Р.: Взагалі у нашому дослідженні було окреме завдання визначити емоційне самопочуття жителів регіону, наприклад, якщо на підконтрольній території домінуючими є тільки негативні емоції – тривога, втома, розчарування, злість, гнів, то в жителів непідконтрольних територій, крім тривоги і втоми, у 37% домінуючою емоцією є надія, для 31% – це згуртованість. Це дуже цікаво, тому що в конфліктних стресових ситуаціях люди природно гуртуються, і якщо є ця ідеологія на тій території – що вони будують нову республіку, за рахунок цієї ідеології, можливо, і є надія на те, що ці території мають якусь перспективу.
На першому місці серед страхів – безпековий фактор
Д. Т. Крім того є такий фактор, називається синдром неофіта, коли люди починають вірити в нову ідею, вони починають говорити про це, підтримувати, ходити на мітинги, тобто підвищується їхня активність, ця віра і надія, тому тут синдром неофіта напевно присутній.
Є.Р.: І ще, якщо говорити про соціальні страхи, ми говорили про те, що жителі непідконтрольних територій, 28% бояться повернення під контроль України. Дуже цікава цифра на підконтрольній території, наприклад 23% респондентів бояться розпаду України і утворення на її території нових формувань, держав. Тобто це говорить про те, що навіть у жителів підконтрольної території немає впевненості в стабільності і взагалі стійкості України. Тому комунікацію потрібно будувати не тільки з жителями непідконтрольних територій, а і з жителями цих територій. На першому місці серед страхів – це, звичайно, безпековий фактор, тобто відновлення або посилення бойових дій. На другому місці – це падіння рівня життя. Тобто безпека, а потім матеріальний добробут, а потім вже все інше. Для нас ці 2 цифри, 28 і 23%, я думаю, це такі інсайти.
Є.Р.: Ще щодо результатів з цікавого, в нас був цілий блок запитань, порівняння якості життя в Україні і в ДНР. І тут цікаво було подивитись на відповіді жителів непідконтрольних територій, тому що вони мають з чим порівнювати. І все, що стосується добробуту матеріального, тобто ціни на продукти харчування, на товари першої необхідності, робота банківської системи, можливості знайти роботу і загальний рівень добробуту, більшість на непідконтрольній території зазначили, що в Україні це краще, ніж в ДНР. Ми говоримо про те, що це вже перший крок до комунікації, це те, про що з ними можна говорити, якісь економічні гарантії, ну але разом із цим, дотримання свободи слова і прав людини вони оцінюють в ДНР краще ніж в Україні.
Все свідчить про пробіли з комунікацією між українською владою та підконтрольними територіями
Д.Т.: Ми бачили певні дослідження в сфері комунікацій, дослідження ЗМІ на підконтрольних територіях, у місцевої влади та в Україні немає ефективної комунікації навіть зі своїми територіями. Вони не охоплені повністю не телебаченням, ні місцевою пресою, навіть коли питають, як звати їхнього голову ДонОДА більшість не знає. Це свідчить про пробіли з комунікацією між українською владою та підконтрольними територіями.
О.Л.: Те, що ви робите, є неймовірно потрібним та перспективним
Є.Р.: Так, але є дуже багато проблемних нюансів, навіть коли ти оприлюднюєш результати, починаються одразу закиди, що це дослідження було проведене на непідконтрольній території, тобто чи є воно валідним. Ми намагаємося донести, що навіть якщо так, в нас є похибка, 3,5% на підконтрольній і 4% на непідконтрольній. Навіть з цією похибкою це дослідження – це фактично діагностика проблеми, тобто ми бачимо що для людей актуально, чого вони бояться, які в них потреби.
О.Л. Назвіть конкретні кроки, які варто робити вже і зараз?
Має впасти аналогове мовлення на окупованій території
Д.Т.: Проаналізувавши інформаційну карту, ми прийшли до висновку, що необхідно діяти відразу на декількох рівнях. Наприклад, якщо ми говоримо про рівень стратегічних комунікацій, то Україні потрібно терміново почати артикулювати меседжі української влади по відношенню до жителів окупованих територій. Наші співгромадяни опинилися в цій складній ситуації і потрібно дати тверді обіцянки, що в економічній сфері буде збережений їх стаж, ті люди, які не були задіяні в політичній сфері, наприклад, не стали міністрами, вони не будуть переслідуватися. Ті хто не здійснювали жорстких порушень українського законодавства, не здійснювали жорстких злочинів, не воювали також не будуть переслідуватись.
Перше, що повинно паралельно з розширенням українського теле і радіомовленням статися, це наступне: я вважаю, що має бути нівельовано мовлення Донецької телевежі, яка досягає навіть сходу Дніпропетровської області, це велика проблема. Хоча б з нашого інформаційного простору повинен піти телеканал «Оплот», «Перший Республіканський», «Оплот», «Юніон».
Наступне, якщо ми говоримо про стратегію, і розуміємо, що це довгостроковий конфлікт, вважаю, що взагалі має впасти аналогове мовлення на окупованій території. У них там є декілька веж, і якщо вони всі впадуть, це означає, що зникне аналогове телемовлення і люди перейдуть або на супутник, або на кабельне телебачення, або на Інтернет.
О.Л.: А що для цього потрібно, крім політичної волі?
Д.Т. Тільки вона, операція по ліквідації Донецької телевежі, яка вже є і, більш того, наші партизани вже там перерізали кабель.
О.Л.: Але вони можуть за деякий час відновити?
Ось тому якщо ми говоримо про стратегію, то повинні впасти самі телевежі. Тобто ми повинні постійно підвищувати ціну окупації для Росії цих територій. Якщо прибрати аналогове мовлення – у них зникне величезний інструмент, яким вони тримають у покорі цю територію і людей. І тоді вже пропагандою все не поясниш, їм вже доведеться з ними спілкуватися, і тоді в них зникне величезний інструмент з мобілізації чоловіків в перший і другий армійський корпус – армія ДНР і армія ЛНР, по суті це резервна армія Російської Федерації, просто вона оплачується трохи менше. В них зникне величезний мобілізаційний ресурс, і вони отримають величезну проблему по комунікаціях з цими територіями. І паралельно з цим повинно відбуватися збільшення можливостей телемовлення України на цих територіях, і насправді можливість є.
Третє – якщо далі говорити про тактичне, це розробка комунікаційної стратегії, масове створення інформаційних продуктів для цих людей на окупованих територіях, в тому числі це те, чим ми займаємося сьогодні, передачі «Нові герої Донбасу», «Люди Донбасу» та інші. Необхідно давати хоча б через Інтернет людям таку інформацію, дати можливість хоча б найдинамічнішій аудиторії, молоді, або людям до 45 років, які там користуються Інтернетом, доступ до такої інформації.
О.Л.: А як вибираєте героїв? Які критерії?
Д.Т. Критерії дуже прості. Ці передачі робляться не тільки для окупованої, а й для звільнених територій, більшість з наших героїв я знаю особисто. Це люди, які зі зброєю воювали в Донбасі за Україну, хто як волонтер, хто як громадський діяч боровся за український Донбас з 2014 року, чи навть раніше, і продовжує це робити. Причому це не тільки донеччани, це і вихідці зі Слов’янська, Маріуполя та всього Донбасу.
О.Л.: А як вам вдалось заручитися підтримкою «Океану Ельзи» – їхній саундтрек супроводжуватиме ролики?
Д.Т.: Ми просто подзвонили, і вони сказали, що вони згодні. А рік тому, коли ми робили ролик по мобілізації виборців по Донецькій і Луганській областях, нам його озвучив Андрій Середа, це один з кращих рекламних голосів України, дуже гарний голос. Насправді можливо все, і я думаю, що якщо потрібно було б, ми і до Coldplay додзвонилися б або Muse, якщо вони стануть популярними на Донбасі (сміється).
О.Л.: Не можу не запитати Вам про аналітичні центри Донбасу – хто вони і де вони зараз.
Д.Т.: По-перше, Донецький інститут інформації. Це Олексій Мацука, вони також працюють з Фондом «Відродження» і більше сконцентровані на продукуванні контенту.
О.Л.: Вони переїхали до Києва?
Аналітичні центри – ніколи не були сильною стороною Донбасу
Д.Т.: Вони є в Маріуполі, Слов’янську, тобто ми про них знаємо і співпрацюємо. Є інші громадські центри, той же Сергій Гармаш, він робить передачу «Окупація» на радіо на довгих хвилях, також ще інші є, я бачив аналітичні звіти різні, але вони швидше займаються в тому числі Донбасом.
Але загалом, якщо ми кажемо про Інститут світової політики або Демократичні ініціативи, от подібних потужних аналітичних центрів на Донеччині не було. Були громадські організації, які в тому числі займались аналітикою і були як аналітичні центри, але аналітичні центри – це ніколи не було сильною стороною Донбасу.
О.Л.: Останнє питання: за якими аналітичними центрами України Ви слідкуєте і регулярно заходите на їхні сайти?
Д.Т.: По-перше, це Інститут світової політики і Демократичні ініціативи, CEDOS, періодично за ними спостерігаю. Насправді ідея створити аналітичний центр для Донбасу, цей задум народився в 2003 році, коли я почув про це від своєї викладачки, яка зараз працює в Інституті Carnegie в Вашингтоні – Тетяни Маляренко. Вона мені в магістратурі розповіла про досвід вирішення проблеми в долині річки Тенесі, як аналітичні центри перетворили депресивний регіон у достатньо успішну територію. Мені тоді було 22.
О.Л.: Ви тоді вперше почули про аналітичний центр?
Д.Т.: Так, вперше про корпорацію REND, про Інститут на Гудзоні, почув і почав читати детальніше. Насправді та подія винесла мені вирок і через більше ніж 12 років це відбулось (сміється).
Є.Р.: Для мене зразок збалансованості – це Карнегі. Це світова мережа, офіс є в Вашингтоні, Брюсселі, навіть в Москві, Пекіні, Бейруті. Я знаю, що коли читаю їх матеріали, вони є збалансованими. Діма знає, що для мене збалансованість є ключовим моментом
Є.Р.: Чим мені дуже подобається Карнегі, там є дуже багато науковців, співробітників, які просто віддалено працюють на Карнегі. Вони по всьому світу займаються своїми справами.
Д.Т.:Ліза зараз скромничає, тому що вона стажувалась в одному британському аналітичному центрі, коли закінчила Університет Глазго у Великій Британії, і вона писала там матеріали про Україну.
О.Л.: Для кого?:
Є.Р.: Human Security Center. Це британський аналітичний центр.
Д.Т.: Там просто дуже форматують свідомість, тобто перш ніж твій матеріал може вийти, він проходить 3 етапи різних рев’ю, твої колеги, директори, всі оцінюють, пишуть рекомендації, ти маєш все це врахувати. І, наприклад, якщо ти хочеш одну точку зору, тобі хтось напише: «Ага, а чому ти не написала офіційну позицію Росії з цього приводу?».
Д.Т.: Обов’язково треба навести приклад, який стався 100 років тому. Це зробив Джордж Кріль в Комітеті публічної інформації при Вудро Вільсоні у 1918-1920 роках. Саме вони сформували думку, що Америка повинна вступити в Першу Світову війну, про це навіть книга написана “Як ми продавали Америку”. І якщо мене хтось запитає, хто мене захоплює, то я відповім: Джордж Кріль в 1918 році.
Спілкувалася: Ольга Львова