П’ять років тому Рада зовнішньої політики «Українська призма» не побоялася ризикнути й обрала зовнішню політику та безпеку головними напрямами в своїй експертизі. Дуже швидко «Українська призма» змогла знайти власний ключ до досліджень зовнішньополітичних проблем, розробити динамічний сучасний комунікаційний почерк у просуванні своїх продуктів, віднайти партнерів для реалізації міжнародних проєктів. За словами співзасновника та керівника організації Геннадія Максака, у сучасного аналітичного центру має бути свій особливий продукт та відмінна від інших комунікаційна стратегія.
Розкажіть, будь ласка, з самого початку про створення організації: хто був ідейним натхненником, з чим ви стартували: якими людьми, ресурсами, ідеями?
У 2003–2004 роках мені потрапила на очі публікація Центру Разумкова про неурядові аналітичні центри, де було прописано декілька етапів розвитку think tanks. У доповіді згадувалися мережеві аналітичні центри, які є гнучкішими у своїй експертизі та підходах, команда яких не міститься в одному офісі й при цьому більш ціннісно-зв’язана. Цей ціннісний зв’язок дає змогу працювати разом. Відтоді мені та ідея запала в голову. На той час було мало центрів, які займалися б аналітикою, що покривала максимально можливі географічні напрямки в зовнішній політиці. Це розуміння певної несистемності та некомплексності аналітики в нашій галузі у поєднанні з сумними подіями 2013–2014 років стало початком «Української призми». Була група експертів, з якими я вже працював, і перші проєкти «Української призми» опиралися на експертизу ad-hoc групи: хтось розумівся на питаннях відносин із Німеччиною, хтось – на Франції, Центральній Європі, хтось – на Вишеградській групі.
Ми створили інститут – «Український інформаційний фронт», який пояснював закордонній аудиторії суть буремних подій в Україні. Це був невеличкий проєкт, що відрізнявся від інших «стоп-фейків». Працювали абсолютно на волонтерських засадах, але вважали, що це необхідно робити, адже дезінформація підривала національні інтереси.
Ця робота спонукала думати по-іншому: вийти за рамки, в яких think tank – це вузькопрофільна експертиза. Наступним кроком, що став поштовхом у нове вікно можливостей, стала реформа МЗС у 2014 році, оголошена Павлом Клімкіним. Ми побачили, що тепер експерти зможуть більше долучатися до участі в ухваленні зовнішньополітичних рішень. Звернулися до різних посольств та наших проєктів-партнерів з тим, щоб вони нам допомогли відвідати Міністерства закордонних справ інших країн і оцінити їхній досвід, який може бути корисним для нашого МЗС. Об’їздили 8 європейських МЗС і подивилася, як вони працюють, продумують стратегії, які концепції документів використовують і як співпрацюють з експертами.
Перша пропозиція, яка лягла в основу роботи нашої організації: мають бути системні продукти в системі зовнішньої політики. У 2016-ому вийшла наша перша збірка аналізу зовнішньої політики України за 2015-й рік. Наприкінці 2015-го року ми офіційно стали мережевим аналітичним центром, без офісу в Києві, але який працює зі stakeholder-ми і з тими, хто ухвалює рішення в Україні.
Чому ви обрали зовнішню політику і безпеку та чи не було це ризиковано? В Україні не бракує аналітичних центрів, які спеціалізуються на зовнішній політиці.
Моє бачення аналітичного центру: має бути свій особливий продукт, своя комунікаційна стратегія, яка відрізняється. Перше: ми не хотіли бути звичайним паперовим think tank-ом. Хотіли працювати інтерактивно, і комунікаційна складова була у нас одним із плюсів. Друге: маючи певний досвід роботи з аналітикою, ми розуміли, що стандартні тексти не працюють. І саме інтерактивність дає змогу донести інформацію дo тих, хто не має часу читати великі тексти. Ми також розуміли, що серед українських аналітичних центрів ще немає think tank-у, який займався б професійно всім спектром зовнішньої політики. Наприклад, наш унікальний продукт – щорічник «Українська призма: зовнішня політика» – це своєрідні scorecards: комплексний аналіз і оцінки 50-ти напрямів зовнішньої політики України. З цим індексом ми працюємо вже п’ять років. У цьогорічній публікації ми підсумували, що відбулося за п’ять років у зовнішній політиці. Нас радує, що сьогодні всі розуміють, який це важливий документ. На презентації був міністр закордонних справ Дмитро Кулеба. Сталість цього продукту дає нам натхнення думати, що ми системно впливаємо на зовнішню політику України.
Розкажіть, будь ласка, про поточний 2020 рік. Як на вас вплинула пандемія та як ви переформатували свою роботу?
Цей рік був дуже важким, адже він змінив плани багатьох аналітичних центрів та експертів. Утім, для нас 2020-й став і додатковою можливістю. Саме на початку року відкрили свій офіс у Києві, до цього в нас не було свого приміщення. Нині маємо офіс з медіазоною, де можемо записувати наші інтерактивні експертні заходи. Це також місце, яке ми сприймаємо як хаб зовнішньо-політичної активності, куди можуть приходити представники МЗС, дипломати, експерти з аналітичних центрів і використовувати наше приміщення для зустрічей, навіть якщо не ми організовуємо подію.
Крім облаштування приміщення, ми переформатували роботу дослідницьких програм. Раніше орієнтувались на окремих особистостей, впізнаваних в експертному середовищі за профільними темами, наприклад, США або ЄС. Тепер ми формуємо дослідницькі програми, які мають свої паспорти – тобто опис функціональних напрямів досліджень, експертів, проєктів, публічних заходів. Така зміна є додатковим сигналом, що ми розвиваємось як центр.
Тому 2020 рік дав нам можливості, хоча і змусив переглядати всі наші проєктні заходи, бо багато з них були публічними. Нам вдалося провести їх у повноцінному форматі ще на початку лютого, але вже з березня ми переключилися на онлайн формат. Загалом, нам вдалося швидко зорієнтуватися і вже 19 березня, коли всі ще не розуміли, як працювати далі, ми використали карантин на користь і перші з аналітичних центрів провели захід у Zoom – таку собі антивірусну перекличку з експертами у європейських столицях. Згодом, коли Zoom-ми всі перенаситилися і прагнули живого спілкування, ми знову одними з перших адаптувалися і перейшли на гібридні формати, коли спікери вели обговорення у приміщенні, а слухачі дивилися трансляцію в Zoom або на інших платформах і долучалися до дискусії. А тепер, як і всі, думаємо, що вигадати далі.
Раніше орієнтувались на окремих особистостей, впізнаваних в експертному середовищі за профільними темами, наприклад, США або ЄС. Тепер ми формуємо дослідницькі програми, які мають свої паспорти – тобто опис функціональних напрямів досліджень, експертів, проєктів, публічних заходів.
Розкажіть про ваше найсвіжіше дослідження Disinformation Resilience Index, яке в сучасних інформаційних викликах набуває особливої ваги.
Одразу після початку епідемії ми просили поради у партнерів і переформатували проєкт Disinformation Resilience Index. Він перетворився на COVID-19 Disinformation Response Index. Спершу проаналізували, як країни стикалися з проблематикою, хто був внутрішнім або зовнішнім тригером інформації, збудником дезінформаційного потоку. Звернули увагу й на те, як держава будувала свою стійкість в інформаційній сфері, наскільки вона резистентна до такої дезінформації, чи готова боротися з нею. Цього разу ми порівнювали за однаковою методологією сім держав – Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Молдову, Румунію та Україну. Показники виявилися вельми цікавими. За оцінками експертів міжнародної команди, найвищі бали за реакцію та дії урядів щодо боротьби з “інфодемією” отримали Грузія та Україна, найнижчі – Молдова та Білорусь. Що стосується медіа, то найкраще з дезінформацією про коронавірус впоралася Румунія, найгірший показник у Білорусі. Громадянське суспільство традиційно найефективнішим було в Україні та Румунії, а найслабше вплинуло на ситуацію в авторитарних Азербайджані та Білорусі.
У вас відбулося декілька ґрунтовних розмов із послами інших країн в Україні. Як вам вдалося до них достукатися, вийти на контакт?
Це питання довіри та спрямованості на конструктив. Представники іноземних країн в Україні, посли з Польщі, Словаччини – це вже наші друзі. Ми довели, що для нас – цінні двосторонні відносини, і ми намагаємося їх поліпшити. Певні проблемні моменти у відносинах є, але наша задача – шукати компромісні рішення, які влаштують обидві сторони. Непорозуміння з нашими стратегічними партнерами-сусідами нам дорого коштують. Тому ми показуємо, що попри сторінки, які є болючими і сенситивними, треба думати про те, що допоможе нам просуватися далі. Хочу зазначити, що такі розмови не були частиною якогось проєкту, це була наша волонтерська ініціатива. Бо вкрай важливо почути й зрозуміти позицію іншої сторони, тому ми обов’язково продовжимо інтерв’ю з іноземними послами в Україні.
Які ще ключові ваші продукти Ви хотіли б виділити?
Наш продукт Eastern Partnership Think Bridge Digest – традиційна тематика Східного партнерства. Я тривалий час був керівником Української платформи, що є частиною Форуму громадянського суспільства Східного партнерства. І розуміючи ті інформаційні проблеми, які є в секторі, я міг запропонувати рішення. Уже 4 роки ми створюємо нішевий продукт, якого не вистачало – це щомісячний односторінковий звіт у динаміці подій в Азербайджані, Грузії, Вірменії, Білорусі, Молдові та Україні. Працюємо не самі по собі, в нас є мережа think tank-ів у цих шести країнах – Eastern Partnership Think Bridge, яка була ініційована саме нашою організацією.
Вважаю також нашим доробком експертну дипломатію, про яку до нас мало хто говорив в Україні. Саме “експертна дипломатія” як термін, який ми ввели в диспут, вже працює, і цей інструмент використовується. Дякуючи нашим колегам із Управління політичної дипломатії МЗС, ми запровадили такі інструменти, як двосторонні експертні форуми. Такий формат об’єднує експертів і дипломатів, проводитиметься він періодично, тобто щороку. Ми вже створили форуми з білорусами, словаками, угорцями, чехами й румунами. Хочемо, щоб ці інструменти працювали за фінансування МЗС відповідних країн.
Саме “експертна дипломатія” як термін, який ми ввели в диспут, вже працює, і цей інструмент використовується.
Як ви налагоджуєте співпрацю з органами влади, чи залежить зв’язок від персоналій?
Він залежить від персоналій, однак це не тільки сильна, але й, на жаль, негативна сторона. Якщо говорити про сталий підхід до державної служби, там є політична верхівка, держсекретарі, які представляють найвищий рівень державної служби, і є міністри з їхніми заступниками, які просто посідають політичні посади. Ми ще не вийшли на це розуміння розподілу і функціонування сталої системи державної служби. Але хочемо працювати зі всіма щаблями в органах влади, тобто не тільки міністрами і їхніми заступниками, а й керівниками департаментів, деск-офісерами, керівниками комітетів, заступниками керівників комітетів, членами груп дружби. Кожен рівень нашої комунікації спирається на конкретні потреби кожного рівня в цих структурах.
Звісно, посадовий щабель персоналій впливає на співпрацю. В нас були добрі відносини з попередніми міністрами Павлом Клімкіним і Вадимом Пристайком, і зараз – з Дмитром Кулебою. Чинний міністр розуміє підходи громадського сектору до комунікацій, готовий довіряти нам як надійним партнерам.
У вас потужна комунікаційна складова організації. Розкажіть про родзинки комунікаційної стратегії?
Ми намагаємось адаптувати кращі світові практики. Для нас взірцем є, наприклад, CFR – Council on Foreign Relations. Це великий американський think tank, якому декілька десятків років. На їхньому сайті є, наприклад, бекграундери – те, що потрібно нашим експертам і нашим журналістам. Скажімо, в них дуже цікаві бекграундери про конфлікт у тому самому Південно-Китайському морі: хто винен, які позиції. І все це подано інтерактивно, анімаційно.
Про медіазону, яка дозволила нам безпосередньо проводити всі заходи в нашому офісі, вже розповідав. Усі свої аналітичні продукти ми максимально намагаємося перепаковувати так, щоб вони були цікаві й доступні для широкої аудиторії. Із громіздких звітів робимо відео, інфографіку та динамічну графіку, анімацію, квізи.
Працюємо також активно зі ЗМІ. Скажімо, наше ноу-хау – повезти журналістів з інших країн на лінію фронту. Коли вони емоційно бачать, що відбувається на лінії фронту, можуть почути персональні історії наших вояків і тих, хто там проживає, то сприймають інформацію зовсім інакше. Питання безпеки у поїздках на Схід з журналістами важко вирішується і потребує певного часу, але оскільки ми маємо таких партнерів, як МЗС у цих проєктах, то вони напряму домовляються з Генштабом, щоб нам дали дозвіл на виїзд.
Так само на форуми з відповідними країнами вдалося привозити іноземних журналістів із Польщі, Білорусі, Угорщини та інших. Ми показували їм, що багато з того, що поширюється в інформаційному просторі, – це стереотипи, організували їм зустрічі й з віцепрем’єрами, й з міністрами, тобто забезпечили умови для отримання інформації з перших вуст. Іноземні журналісти повертаються в свої крани з нашими напрацюваннями, де викладено, як ми бачимо шляхи розв’язання дискусійних проблем. Цього досвіду набуваємо й від наших партнерів із Центральної Європи, які теж привозять лідерів громадських думок, дають ту канву, яка допомагає нам робити нашу політику інклюзивною.
Організації цього року виповнюється п’ять років. Назвіть, будь ласка, найголовніші речі, яких вам вдалося досягнути впродовж цього періоду як аналітичному центру та які цілі ставите на наступні роки?
Перша важлива річ, якої ми досягли, – зберегли і примножили нашу експертну команду. Працювати з талановитими експертами важко, бо завжди є особливості комунікації. Іноді буває, що багато лідерів не вживаються в одній команді. Але ж ми чудово порозумілися – і це великий плюс для нас усіх.
Друге досягнення – ми тримаємось стратегічного бачення і не зациклюємось тільки на проєктах. Ми – візійна команда і вбачаємо свій розвиток у тому, щоб системно впливати на поліпшення ефективності зовнішньої політики.
Третя річ – ми експериментуємо. Експерименти бувають вдалі й не дуже, але ми переживаємо невдалі і прямуємо далі. Успішні експерименти допомагають нам побачити свою ідентичність. Наша сильна комунікаційна складова – це наше надбання, яке ми тестували на всіх цих експериментах.
Четверте: наша сильна сторона у тому, що в нас бачать партнерів та почали довіряти представники дипломатії, парламентарі. Це не швидкий проєкт і треба довести, що ми розуміємо, про що говоримо, а ще – що попри іноді інші політичні переконання, готові беземоційно працювати над тим, щоб влада краще розуміла контекст і зовнішню політику України.
Призма через 5 років: де ви себе бачите?
Ми для себе візійно малюємо певні напрями. Наша поточна стратегія розроблена до 2023 року, і в ній ми передбачаємо, що посядемо лідерські позиції в Україні серед зовнішньо-політичного консалтингу, і не лише для влади, а й для політичних суб’єктів бізнесу. В якихось напрямах ми можемо бути корисними, бо вже роками генеруємо експертизу.
Наша поточна стратегія розроблена до 2023 року, і в ній ми передбачаємо, що посядемо лідерські позиції в Україні серед зовнішньо-політичного консалтингу, і не лише для влади, а й для політичних суб’єктів бізнесу.
Ми розуміємо, що частина з нас може піти у владу, тому що, насправді, це дуже потужна школа. Коли ти рекомендуєш щось ззовні – мусиш для себе верифікувати інформацію, яку надаєш. Тому я дуже хочу, щоб частина наших експертів з часом посіла посади послів або вищі політичні посади в зовнішньо-політичному істеблішменті, тому що воля і знання роблять більше, ніж просто воля. Я бачу, що ми можемо бути корисними й у нашому секторі, й в органах влади, і та експертиза, яку ми вже згенерували, дає нам підстави так говорити.
Інтерв’ю проводила Ольга Львова, транскрибувала Юлія Кабанець.
Редагування: Ірина Філіпчук
Фотографія: Український інститут
Ця публікація зроблена в рамках проєкту “Платформа аналітики та міжкультурної комунікації” 2.0 із серії розмов з лідерами аналітичних центрів. Проєкт реалізується Institut für Europäische Politik (Берлін, Німеччина) спільно з Фондом “Демократичні Ініціативи” імені Ілька Кучеріва й Ініціативою з розвитку та дослідження аналітичних центрів “think twice UA” за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.